Сторінка
1
Управлінська діяльність розглядається з позиції раціоналізації як трудових процесів, так і роботи з персоналом, її форм і методів. Основною метою цієї діяльності є не тільки сучасне забезпечення організації кваліфікованим персоналом в необхідній кількості, а й регламентація ефективної роботи трудових колективів, її раціоналізація на цій основі.
На рис. 6 наведено основні напрями раціоналізації управлінської діяльності. Розрізняють дві групи напрямів:
• спрямовані на процес;
• спрямовані на персонал.
До напрямів, спрямованих на процес, належать аналіз і раціоналізація функцій управлінської діяльності, організація процесів, аналіз і раціоналізація інформаційних потоків, виявлення резервів у застосуванні технічних засобів і технології виконання управлінських робіт тощо.
Напрями, спрямовані на персонал, пов'язані з проблемами ефективного його використання. їх детально розглядає теорія і практика кадрового менеджменту.
Досягти ефекту від раціоналізації можливо лише за умови комплексного підходу, вирішенням проблем необхідно займатись одночасно на всіх рівнях. Існує кілька рівнів раціоналізації управлінської діяльності.
Перший рівень — раціоналізація всієї управлінської діяльності на основі технологій регламентації управлінської праці, кадрового менеджменту.
Другий рівень — раціоналізація організації робочих місць та їх обслуговування, засобів праці на основі економічного підходу.
Третій рівень — покращення гігієнічних умов праці, культурного та естетичного оточення.
Четвертий рівень — раціоналізація засобів праці, трудових прийомів, тобто власне трудових процесів.
Підходи до аналізу та раціоналізації процесів управлінської діяльності як процесу загалом систематизовані Р. А. Фатхутдиновим .
Системний підхід — методологія дослідження об'єктів як систем. Сутність управління розглядається як сукупність таких понять: організація управління, процес управління та інформація.
Комплексний підхід. При його застосуванні повинні враховуватися технічні, економічні, екологічні, організаційні, соціальні, психологічні, а за необхідності й інші аспекти взаємодії та їх взаємні зв'язки.
Стандартизований підхід. Його метою є впорядкування діяльності, формулювання та раціональна уніфікація понять.
Ідея стандартизованого підходу до управління персоналом може бути реалізована, наприклад, при сертифікації персоналу, який займається управлінням якості, або шляхом перенесення ряду інструкцій в стандарти підприємств, залучення стандартів системи ISO у процес управління персоналом.
Функціональний підхід полягає в тому, що управління розглядається як сукупність функцій, у розрізі яких аналізуються:
• схема функціональних взаємозв'язків підрозділів апарату управління;
• розподіл праці в підрозділах апарату управління;
• спеціалізація функцій управління;
• повний перелік процедур за функціями та їх трудомісткістю;
• система документообігу та потоків інформації за функціями;
• кадрове забезпечення виконання функцій;
• вартісні характеристики виконання функцій;
• можливості досягнення цілей управління існуючими методами виконання функцій.
Структурний підхід до проблем раціоналізації управлінської діяльності — це визначення значущості, пріоритетів серед факторів, методів, принципів. Прикладом такого підходу є ранжування оцінок при кваліметричних моделях атестації кадрів.
Ситуаційний підхід визначає, що придатність різних методів управління визначається конкретною ситуацією. Його прикладом є рекомендації щодо створення елементів корпоративної культури підприємства, філософії підприємства тощо. Таких елементів багато, оскільки існує велика кількість факторів як на самих підприємствах, так і у зовнішньому середовищі.
Оптимізаційний підхід полягає в переході від якісних оцінок до кількісних за допомогою застосування методів дослідження операційного менеджменту, статистичних, експертних оцінок. Таким прикладом можуть бути оцінки особистісних якостей в колективі, особистої спрямованості менеджера .
Директивний (адміністративний) підхід. Сутність його полягає у регламентації функцій, прав, обов'язків, нормативів, витрат, елементів системи менеджменту в нормативних актах.
Регламентація означає встановлення та дотримання визначених правил, положень, вказівок, інструкцій, нормативів, параметрів та ін. щодо кожного елементу організації праці. Регламентація повинна бути науково обґрунтованою та базуватися не на вибіркових рішеннях окремих осіб, а на об'єктивних закономірностях, властивих організації праці.
На рис. 7 наведено основні види регламентів.
Розглянемо положення та вимоги, якими слід керуватися, вдаючись до регламентування організації праці в управлінні.
Об'єктами раціоналізації та регламентації діяльності для всіх груп працівників (керівників, спеціалістів, технічних виконавців) незалежно від характеру робіт, які вони виконують, є:
• Зміст праці (перелік функцій, робіт та операцій, які виконують відділ, група чи окремий керівник) згідно із цілями та завданнями підприємства (організації), раціональним поділом праці та використанням кваліфікації працівників. Для цього необхідно виявити та усунути функції, види робіт та операцій, що не сприяють досягненню цілей та виконанню завдань підприємства, і впровадити ті, які не виконуються, але необхідні.
Завантажити реферат