Сторінка
1
У зв’язку з переходом до комплексної автоматизації виробництва підвищується значення людини як суб’єкта праці та управління. Людина несе відповідальність за ефективну роботу всієї технічної системи: помилка може призвести до надто тяжких наслідків.
Ергономіка займається комплексним вивченням та проектуванням трудової діяльності з метою оптимізації знарядь, умов та процесу праці, а також професійної майстерності. Предметом її вивчення є трудова діяльність, а об'єктом дослідження - система "людина - виробниче середовище”.
Ергономіка належить до таких наук, які розрізняють за предметом та специфічним збігом методів, застосовуваних ними. Вона значною мірою використовує методи дослідження психології, фізіології та гігієні праці. Проблема полягає в координації різних методологічних прийомів при розв’язанні будь-якого ергономічного завдання, у наступному узагальненні та синтезуванні отриманих за їх допомогою результатів. У деяких випадках цей процес спричинює створення нових методів дослідження в ергономіці, які відрізняються від методів дисциплін, на основі яких вона виникла.
Термін “ергономіка” був прийнятий в Англії у 1949 p., коли група англійських учених започаткувала Ергономічне дослідницьке товариство. Ергономічний підхід до вивчення трудової діяльності не дублює дослідження, що проводяться в галузі психології, фізіології і гігієни праці, а спирається на них та доповнює їх.
При вдосконаленні трудових процесів необхідно передусім забезпечити вимоги фізіології праці — економію не тільки часу, а й нервової енергії та фізичних зусиль, тобто того, що сприятиме зниженню втоми.
Проектування раціональних трудових процесів є важливим напрямом удосконалення організації праці та підвищення її продуктивності. Під трудовим процесом розуміють сукупність дій працівника, спрямованих на створення певного виду продукції або надання послуги. Основним елементом трудового процесу є операція. Під операцією розуміють закінчений виробничий процес з обробки предмета
праці на одному робочому місці. Сукупність трудових рухів, які виконуються без перерви одним чи кількома робочими органами працівника, називають трудовою дією. Сукупність трудових дій, поєднаних одним цільовим призначенням, називають трудовим прийомом.
Важливою умовою проектування раціональних трудових процесів є визначення кількості і структури операцій, з яких складається процес праці, залежно від його рівня механізації, технології, спеціалізації і поділу. Проектування і раціоналізація власне трудових операцій полягає не у механічному поєднанні елементарних трудових рухів і дій з метою скорочення часу на їх виконання, а у злитті їх в єдину систему за законами виробничої доцільності.
Доведено, що мінімізація часу на виконання трудових рухів не завжди доцільна, оскільки часто призводить до невиправданого збільшення трудових витрат працівника і зрештою до зниження ефективності праці. Таким чином, саме раціоналізація покладена в основу трудових операцій і процесів.
Кожний трудовий рух може бути охарактеризований у механічному, психологічному і фізіологічному аспектах.
З механічного погляду рухи характеризуються траєкторією, швидкістю, темпом, силою. Ці показники вирізняються великою варіантністю залежно від характеру трудового процесу. Так, траєкторія рухів у лічильника точних приладів мінімальна, у коваля — максимальна.
З погляду психології трудові рухи класифікують залежно від мети, яка досягається в результаті їх виконання:
• основні — мінімально необхідні для досягнення мети трудової діяльності;
• коригуючі — уточнюють основні рухи;
• додаткові — не стосуються основного завдання, але необхідні у зв'язку з побічними факторами;
• аварійні — додаткові, необхідні для ліквідації аварійної ситуації, дуже важливі;
• зайві — заважають виконанню попередніх чотирьох груп рухів у досягненні мети.
З погляду фізіології трудовий рух є руховим умовним рефлексом, а трудова операція як сукупність рухів і дій є системою умовних рефлексів — динамічним робочим стереотипом. Рухова дія — це сукупність пов'язаних компонентів рухових реакцій, що потребують динамічних і статичних зусиль.
Рухи окремих частин тіла людини характеризуються певними швидкісними параметрами, тобто для кожної групи м'язів є свій оптимум швидкості та величина зусиль, що дає найбільший трудовий ефект.
Недовантаження м'язів, як і перевантаження, негативно впливає на функціонування рухового апарату людини. Швидкість рухів залежить від силових резервів організму, тривалості та їх характеру, а також від напряму та траєкторії. Швидкість горизонтальних рухів більша, ніж вертикальних.
Важливими характеристиками рухів є їх ритм і темп. Під ритмом розуміють закономірне чергування в часі окремих рухів і пауз між ними. Темп — кількість окремих рухів за одиницю часу.
Витрати енергії на виконання рухів у різних площинах і різними ланками рухового апарату неоднакові. Точність рухів найбільша в оптимальній зоні. Тому рухи необхідно обмежувати у просторі, щоб вони виконувалися у межах поля зору та оптимальної фізіологічної рухливості кінцівок. Економічність трудових рухів досягається за рахунок симетричного розміщення рук і ніг працівника відносно вертикальної осі тіла. Будь-яке зміщення траєкторії рухів потребує додаткового напруження м'язів для підтримання робочої пози.
Таким чином, фізіологічними принципами раціоналізації трудових рухів є:
• правильне використання активних і пасивних сил;