Сторінка
2

Ергономічний підхід до раціоналізації трудової діяльності

• плавність рухів;

• безперервність рухів;

• овальність траєкторії рухомих ланок;

• помірний діапазон рухів;

• поєднання роботи обох рук;

• виключення зайвих рухів, економія рухів;

• ритмічність;

• обмеження статичних навантажень;

• рівномірний розподіл навантажень на аналізатори.

Фізіологічні принципи раціоналізації трудових рухів лежать в основі проектування раціональних трудових процесів, операцій та прийомів. Для цього вибирають робочу позу, яка відповідає характеру виконуваної роботи, вимогам фізіології і антропометричним даним працівника, визначається стійкість положення стоячи і сидячи, нахили і повороти корпусу і голови, статичні напруження.

Будь-яка робоча поза людини є такою формою фізіологічної активності, яку О. О. Ухтомський назвав оперативним спокоєм. Напрактиці це означає, що стабільність і стійкість пози пов'язані не з нульовою активністю організму, а з готовністю до термінової, ефективної, завчасно запланованої робочої дії. У процесі виробничої діяльності були емпірично знайдені такі робочі пози, які найкраще відповідають мобілізації уваги та м'язової сили для розв'язання визначених трудових завдань. Виробнича доцільність робочої пози визначається специфікою виробничого процесу та технікою, пристосованою до нього, а фізіологічна раціональність — фізіологічними умовами. Найважливіші з них:

• зручність для розвитку необхідних для роботи м'язових зусиль;

• зручність для виконання точних і швидких дій руками;

• мінімальні витрати енергії;

• максимальна виробнича результативність рухів. Основними вимогами раціоналізації робочих поз є:

• забезпечення вільних маніпуляцій;

• зручне розташування органів управління обладнанням;

• раціональний процес трудових рухів;

• забезпечення вимог фізіології праці.

Зміст комплексу заходів з раціоналізації робочих поз залежить від конкретного робочого місця та змісту трудового процесу. Розрізняють такі робочі пози: стоячи та сидячи.

Робота сидячи потребує меншого напруження м'язів, зменшує гідростатичний тиск, отже, створює менше навантаження на серцево-судинну систему.

Виконання роботи сидячи створює сприятливі умови для високої точності робочих рухів. Крім того, це положення не дає змоги розвинути велику силу м'язів — маса переміщуваного вантажу не повинна перевищувати 5 кг.

Положення стоячи порівняно з положенням сидячи викликає напруження більшості м'язів, потребує додаткових витрат енергії (на 10 відсотків), ускладнює кровообіг. Робота м'язів спрямована на утримання центра ваги, який переміщується під впливом руху, а також розташування окремих ділянок тіла, оскільки їхні центри ваги не співпадають з центром ваги тіла.

Водночас кожна з робочих поз має свої переваги. Так, робоча поза стоячи забезпечує працівникові максимальний огляд робочої зони пересування, можливість робити великі м'язові зусилля. У позі сидячи забезпечується найбільша точність і швидкість рухів.

Раціональним є чергування робочих поз. Для працівників розумової праці можна рекомендувати працювати більш тривалий час стоячи, періодично використовуючи стілець для відпочинку. Для працівників, що виконують легкі ручні операції, бажано організовувати роботу в основному сидячи, чергуючи її з нетривалими періодами роботи стоячи.

Важливе значення для високої продуктивності праці людини має раціоналізація робочого місця. Під робочим місцем розуміють частину виробничої площі, оснащену всім необхідним для виконання певного завдання. У проектуванні та організації робочого місця мають брати участь фізіологи праці, технологи, психологи, гігієністи праці та інші допоміжні служби.

Основні вимоги до організації робочого місця:

• на робочому місці постійно має бути все необхідне для безперервної та високопродуктивної роботи;

• територія робочого місця має бути такою, щоб працюючий у нормальних умовах виробничого процесу не робив жодного зайвого руху і у той самий час був вільний в кожному виробничо необхідному русі;

• для економії часу та зусиль працівника кожний елемент оснащення робочого місця має бути розташований на місці його безпосереднього застосування;

• кожний елемент робочого місця має бути раціонально розташований відносно інших елементів та працюючого, щоб він міг будь-коли легко дістати будь-яке знаряддя;

• точка функціонування та лінії руху працівника мають бути визначені ретельно, з урахуванням умов економії часу, зусиль і вимог фізіології праці.

Удосконалення робочого місця здійснюється на основі антропометричних даних, даних біомеханіки та даних про перебіг психофізіологічних процесів на основі відчуття комфорту. Детальніше ці питання вивчають у курсі "Психофізіологія праці", "Організація праці".

Щоб робоче місце було зручним, воно має відповідати антропометричним даним працюючого. Середні антропометричні дані обчислюють за великою кількістю вимірювань основних антропометричних показників різних груп населення. Вони використовуються при конструюванні робочих місць на виробництві. За антропометричними даними виокремлюють дві основні зони виконання трудових операцій — максимальну та оптимальну зони досяжності рук.

Раціональне планування робочого місця має забезпечити найкраще розміщення знарядь і предметів праці та оргтехніки. Площа робочого місця має бути такою, щоб працівник не робив зайвих рухів і не відчував незручності під час виконання роботи.