Сторінка
1

Методи оптимізації грошових потоків підприємства

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів. Укладання коштів у виробництво з метою виготовлення товарів і отримання виручки від їх продажу характеризує кругообіг коштів підприємств.

Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед державою, банками та іншими суб'єктами господарювання, формування доходів і прибугку є найважливішою стороною діяльності підприємств.

Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. У світовій практиці 60-70 % фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел. Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку і звітності включають:

1) виручку від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг;

2) виручку від іншої реалізації;

3) доходи від фінансових інвестицій;

4) доходи від інших позареалізаційних операцій.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг залежить від основної діяльності підприємств. Тому на неї припадає найбільша частка внутрішніх грошових надходжень.

Підприємства можуть реалізовувати продукцію допоміжного виробництва, підсобного сільського господарства, непотрібну й надлишкову сировину, напівфабрикати та інші матеріали, основні засоби, що вибули з виробництва, нематеріальні активи та інше майно. Саме такі грошові надходження підприємств відображаються у розділі «Виручка від іншої реалізації».

Фінансовий менеджмент вирішує завдання визначення оптимального рівня оборотного капіталу. Якщо величина оборотного капіталу занижена, то таке підприємство буде постійно зазнавати нестачу коштів, мати низький рівень ліквідності, перебої у виробничому процесі, втрату прибутку. Навпаки, чим більше перевищення поточних активів над поточними зобов'язаннями, тим вище ліквідність підприємства, однак, збільшення величини оборотних коштів у порівнянні з оптимальною потребою в них викликає вповільнення їхньої оборотності й також знижує величину прибутку.

Таким чином, стратегія управління оборотними коштами спрямована на забезпечення платоспроможності підприємства й базується на визначенні оптимального обсягу й структури оборотних коштів, що пов'язане з рішенням задачі вибору оптимальної структури джерел фінансування оборотних коштів.

Всі активи підприємства діляться на:

Оборотними коштами (поточними активами) є активи, які можуть бути протягом одного виробничого циклу або одного року перетворені в кошти.

Оборотні активи містять у собі матеріально-виробничі запаси й витрати, готову продукцію, дебіторську заборгованість, грошові кошти. Оборотні кошти є мобільною частиною активів підприємства. Перебуваючи в постійному русі, оборотні активи забезпечують безперебійний процес виробництва.

Залежно від здатності більш-менш швидко перетворюватися в гроші, тобто по ступені ліквідності, оборотні активи діляться на такі, що повільно реалізуються (запаси сировини, матеріалів, незавершеного виробництва, готової продукції), що швидко реалізуються (дебіторська заборгованість, кошти на депозитах) і абсолютно ліквідні (грошові кошти й короткострокові ринкові цінні папери).

Пасиви підрозділяються на

Власні кошти й довгострокові кредити і позики об’єднуються в постійні пасиви; короткострокові кредити і позики, кредиторська заборгованість і та частина довгострокових кредитів і позик, строк погашення якої наступає в даному періоді, становлять у сумі короткострокові (поточні) пасиви.

Комплексна політика управління оборотними коштами містить у собі управління поточними активами й поточними пасивами підприємства й зводиться до вирішення наступних завдань:

Моделі управління оборотним капіталом

Суть політики управління оборотним капіталом полягає у визначенні достатнього рівня й раціональної структури поточних активів й у визначенні величини й структури джерел їхнього фінансування.