Сторінка
6

Карпатський біосферний заповідник

Геологiчну основу, так само як в польськiй i словацькiй частинах бiосферного заповiдника, утворюють потужнi флiшевi породи перiоду верхньої крейди i палеогена. Найвищi вершини на територii масиву - Кременець (1214 м) i Мала Равка (1269 м).

На безвапняковистих материнських породах флiшу утворились гiрсько-лiсовi свiтло-бурi i бурi грунти, а у високогiр’ї - гiрсько-лучнi, часто торфянi грунти.

Заповiдний масив розташований в зонi букових лiсiв, фiтоценотичне ядро яких складають монодомiнантнi бучини. В еутрофних едафiчних умовах зрiдка зустрiчаються ялицево-буковi лiси. Характерними рослинами букових лiсiв є Allium ursinum, Atropa belladonna, Galanthus nivalis, Helleborus purpurascens, Leucojum vernum, Lilium martagon, Scilla bifolia, Streptopus amplexipholius та iншi. Характерною особливiстю лiсiв “Стужицi” є повсюдна домiшка до них Acer pseudoplatanus. Верхня межа лiсу, яка проходить тут на висотi бiля 1200 м, утворена криволiссям iз Fagus sylvatica, Acer pseudoplatanus i Sorbus aucuparia, що в улоговинах переходить у фрагменти заростей Duschekia viridis. В її бiогрупах зустрiчаються окремi рослини Adenostyles alliariae, Cicerbita alpina, Poa chaixii, Veratrum album.

Верхня частина водороздiльного хребта (вище 1200 м) зайнята субальпiйськими луками з лучних та чагарничкових угруповань з Nardus stricta та Vaccinium myrtillus. Характерними видами, крiм згаданих вище домiнантiв, тут є Anthoxanthum alpinum, Gentiana laciniata, Homogyne alpina, Leucorchis albida, Phleum alpinum, Potentilla aurea, Soldanella hungarica, Vaccinium vitis-idaea, Viola declinata та iншi.

Тваринний свiт масиву “Стужиця” представлений типовими для Карпат мешканцями широколистяних лiсiв.

Охорона території

Територія біосферних резерватів передбачає її функціональне зонування і встановлення диференцiйованого режиму охорони. В заповiднiй зонi (зоні А) заборонено будь-яке господарське втручання в хiд природних процесiв. Тут заповiдник виконує в основному науковi i природоохороннi завдання, тому вiдвiдування цієї територiї обмежено. Крiм штатних працiвникiв на території зони А можуть працювати спецiалiсти з рiзних науково-дослiдних установ, а також студенти вищих учбових закладiв, якi проходять в заповiднику учбово-виробничу практику. В буфернiй зонi (зона В), яка створена для запобiгання негативного впливу на заповiдне ядро, господарська дiяльнiсть суворо лiмiтується. Зона антропогенних ландшафтiв (зона С), де проводиться традицiйне природокористування та рекреацiя, підлягає постiйному контролю за дотриманням встановлених правил та обмежень.

Функцiональне зонування територiї заповiдника сприяє поєднанню завдань охорони природи з іншими iнтересами, зокрема з збереженням культурного спадку. В зоні С Карпатського заповідника знаходяться традиційні високогірні пасовища з усіма необхідними атрибутами - житлом, господарськими будівлями, загонами для овець тощо. Політика заповідника полягає в збереженні та підтриманні національних традицій і, в той же час, в стимулюванні природобережливого господарювання на цій території.

Територiя зони А заповiдника розподiлена мiж сімома лiсництвами - Чорногiрським, Кузій-Свидовецьким, Требушанським, Кевелівським, Марамороським, Угольським та Широколужанським, в складi яких є по 10-12 обходiв. За кожним обходом закрiплюється лiсник, який несе вiдповiдальнiсть за охорону даної територiї. Вхід (в`їзд) в кожний масив обладнано контрольно-перепускними пунктами (КПП) та спеціальними приміщеннями. Прохiд на територiю i вихiд з неї здiйснюється згiдно вiдповiдних перепусток через згаданi пункти. На КПП забезпечується щоденне чергування лiсової охорони. В окремi перiоди з пiдвищеною пожежною небезпекою, а на окремих КПП протягом року, встановлюється цiлодобове чергування. В усiх лiсництвах лiсова охорона проводить регулярне патрулювання території по спеціально визначених маршрутах.

Система охорони буферної зони i зони антропогенних ландшафтiв в значнiй мiрi вiдрiзняються вiд специфiчної охорони заповiдної зони. Вона полягає головним чином в дотриманні спеціальних заходів для обмеження господарського використання природних ресурсiв у цих зонах.

Вся територія Карпатського біосферного заповідника знаходиться у державній власності (у власності народу України). Із загальної площі 57880 га, державою передано у безпосереднє землекористуваня Карпатському біосферному заповіднику 31995 га. Решту території - 25885 га, включено до складу заповідника без вилучення у попередніх землекористувачів.

Флора

Остання комплексна інвентаризація флори Карпатського заповідника проводилася протягом 1995-1996 років, тобто перед значним розширенням його території, яке відбулося на початку 1997 року (майже на 19 тис. га). Внаслідок розширення до складу заповідника були включені надзвичайно багаті у флористичному відношенні ділянки Вулканічних Карпат та високогір`я Свидовецького хребта. Завдяки цьому флора заповідника поповнилася за попередніми оцінками сотнями видів. Оскільки дослідження на новоприєднаних територіях щойно розпочалося, наводимо тільки попередню інформацію стосовно них, не враховуючи у загальному списку флори КБЗ.

У флорі Карпатського біосферного заповідника, як і загалом у Карпатах, переважають види середньоєвропейської, європейської та євроазіатської ареалогічних груп. Значний відсоток флори заповідника представлений голарктичними (циркум-полярними і майже циркумполярними) видами. Добре представлена група східнокарпатських та загальнокарпатських ендеміків, частка яких зокрема для судинних рослин становить не менше 5%.

Мікобіота заповідника нараховує щонайменше 262 видів грибів. Переважну їх більшість (206 видів) складають фітотрофні мікроміцети, 56 видів належить до макроміцетів. Найбільша кількість видів відмічена для Sphaeropsidales (34), Uredinales (30) та Erysiphales (24). Розподіл видового складу грибів стосовно великих окремих груп наводимо нижче: Myxomycotina - 40 видів з 15 родів, Oomycotina - 18 видів з 3 родів, Ascomycotina - 63 видів з 35 родів, Basidiomycotina - 56 видів з 38 родів, Basidiomycotina - 30 видів з 9 родів, Deuteromycotina - 53 видів з 6 родів.

Ліхенофлора заповідника нараховує на сьогодні 392 види лишайників, що належать до 120 родів 45 родин 8 порядків і групи Lichenes imperfecti. З них 6 видів занесених до Червоної книги України, 12 рідкісних видів, 9 видів, що рекомендовані до включення в Червону книгу України, 4 реліктові види.