Сторінка
2

Процес інвестування капіталу та його стадії

Система бюджетування капіталу не повинна розглядати інвестиційні проекти ізольовано — приймати лише ті, які пропонують позитивне значення чистої теперішньої вартості, і відкидати всі інші. Вона є цілісною частиною процесу корпоративного планування фірми й тому має бути узгодженою з цілями та стратегіями підприємницької діяльності. Процес інвестування, або процес пере­розподілу ресурсів, до якого він інколи зводиться, є саме тим основним методом, за допомогою якого втілюється стратегія. Хол наводить висловлювання одного з провідних фахівців із планування: «Розміщення ресурсів по різних інвестиційних проектах без солідної концепції як на рівні окремих підрозділів, так і корпорації загалом, дуже нагадує гру в дартс у темній кімнаті»[2]. Привабливість інвестиційних пропозицій, що приходять з різних секторів ділового портфеля фірми, залежить не тільки від норми дохідності, що пропонується, але також від стратегічної важливості сектору. Як приклад можна розглянути підхід Бостонської консалтингової групи (Boston Consulting Group), який характеризує підприємницький портфель за такими параметрами, як відносна частка ринку й рівень зростання (рис. 1.9).

Рис. 1.9. Нормальний прогрес продукту в часі

Ця матриця «два-на-два» визначає чотири види товарного ринку, на яких має змогу діяти фірма, «зірки» (висока частка ринку, високі темпи росту ринку), «грошові корови» (висока частка ринку, низький ринковий ріст), «знаки питання» (низька частка ринку, високий ринковий ріст) та «собаки» (низька частка ринку та низький ринковий ріст). Нормальний розвиток продукту в часі починається з потенційно успішного продукту й рухається проти годинникової стрілки, щоб у кінці бути відторгнутим (знятим). Спираючись на цей стратегічний аналіз бізнесового портфеля фірми, пропонується модель розподілу ресурсів, яку наведено на рис. 1.10.

Рис. 1.10. Інвестиційна стратегія

На ньому показано, як такий аналіз допомагає розробити стратегію розміщення ресурсів. Діяльність, яка пропонує високі темпи зростання й можливість досягнення домінування на ринку, є основним напрямом інвестування («зірки» та «знаки питання»).

Коли такого домінування досягнуто, темпи зростання починають зменшуватися й інвестиції спрямовуються лише на підтримання частки ринку. «Грошові корови» стають генераторами для інших ділянок росту. Напрями діяльності, на яких не вдалося досягти якої-небудь значущої частки ринку протягом фази їхнього зростання («собаки»), стають кандидатами на відторгнення й мають оцінюватися відповідним чином. Будь-які генеровані кошти повинні вкладатися в сектори з високим рівнем зростання.

Наведений вище метод є одним з багатьох, якими можуть скористатися фірми у визначенні впливу стратегії на розподіл ресурсів. Розробивши інвестиційну стратегію, фірма може потім оцінювати окремі проекти на предмет того, чи збігаються вони з довгостроковим стратегічним планом фірми. З цього стає зрозумілим, що оцінка проектів за нестачі капіталу або ранжирування проектів відбувається не тільки відповідно до їхньої норми дохідності. Багато компаній відкидають проекти з високою нормою дохідності, тому що вони знаходяться поза сферою стратегічних інтересів фірми.

Бюджет капіталу має бути тісно пов’язаним з корпоративною стратегією. Отже, кожний проект вносить свій вклад у реалізацію певних елементів цієї стратегії.

Пропозиції з відсівання. Неможливо й небажано здійснювати повномасштабну оцінку інвестиційних можливостей, поки вони чітко невизначені. Процес відсівання є важливим інструментом відбраковування проектів, які з тих або інших причин не варті подальших інвестиційних досліджень. На фазі відсівання звер- тають увагу на таке:

1. Чи збігається інвестиційна можливість з інвестиційною стратегією? Чи потрапляє вона в сектор діяльності, призначеної для зростання, підтримки, відторгнення?

2. Чи достатньо ресурсів (досвіду, коштів та ін.) для реалізації проекту?

3. Чи можливе технічне виконання цієї ідеї?

4. Чи є якісь свідчення на користь того, що цей проект може забезпечити очікувану дохідність?

5. Чи прийнятний рівень ризику проекту?

З огляду на те, що якість інформації, яка використовується за відсівання є, загалом, низькою, немає сенсу використовувати на цьому етапі складний фінансовий аналіз. І, відповідно, простий метод розрахунку окупності часто використовується на цій стадії, тому що він дає змогу зробити наближену оцінку прибутковості й рівня ризику проекту.

Конкретизація. Інвестиційна пропозиція є невизначеною й без­формною, допоки її чітко не визначено. На стадії конкретизації в процесі інвестиційного аналізу детальна специфікація інвестиційної пропозиції виконується з використанням підбірки інфор­маційних матеріалів, які описують її технічні й економічні характеристики. Для кожної пропозиції розробляється певна кількість альтернативних варіантів, які мають бути деталізовані й оцінені, щоб створити проект, який має найпривабливіші фінансові показники. Навіть на цій ранній стадії виникає потреба розподілу відповідальності. Збирання інформації вже саме по собі потребує спілкування з керівництвом, яке може або підтримати проект, або ж докласти певних зусиль для недопущення його реалізації. Було визначено, що обов’язки й відповідальність відносно реалізації проекту розподіляються й перерозподіляються, допоки не виникне ситуація, яка призводить до неминучої реалізації проекту[3]. Обсяг інформації, яка збирається для оцінки інвестиційної пропозиції, значною мірою визначається інформацією, потрібною для отримання бажаного рішення, легкістю її опрацювання, а також тим, до якої міри особа, що висунула цей проект, буде нести відповідальність за подальшу діяльність, яка ґрунтуватиметься саме на цій інформації .

Класифікація інвестицій. Потрібна інформація та метод аналізу змінюються залежно від природи проекту. Існує така усталена класифікація інвестиційних пропозицій:

1. Заміщення.

2. Скорочення витрат.

3. Розширення або покращання.

4. Нові продукти.

5. Стратегія.

6. Статутна діяльність та благодійність.

Пропозиції із заміщення виправдовуються, перш за все, потребою замінити активи, які вже майже виробилися або потребують надзвичайно високих витрат на підтримання їх у робочому стані. Від заміщення очікується або мале покращання, або ж ніякого. Але ці витрати потрібні для підтримання необхідного рівня вироб­ничих потужностей або якості послуг. Аналіз фахівців-інженерів відіграє найбільшу роль у цих пропозиціях.

Скорочення витрат. Пропозиція зі скорочення витрат має на меті їх скорочення через використання додаткового обладнання або модифікацію наявного. Начальники виробничих підрозділів і спеціалісти повинні регулярно переглядати виробничі операції для виявлення інвестиційних можливостей, які можуть призвести до скорочення витрат.