Сторінка
1

Процес інвестування капіталу та його стадії

У роботах, пов’язаних з фінансуванням інвестицій, основну увагу приділено оцінці інвестиційного вибору за умови існування припущення, що використання теоретично коректних методів прямо призводить до оптимального інвестиційного вибору і, отже, збільшує багатство акціонерів. Особа, що приймає рішення, розглядається як пасивний глядач, який діє більше як технік, ніж як підприємець. Якимось чином ідеї відносно інвестування з’являються в полі зору, розраховуються грошові потоки й розробляються припущення. Ризик ураховано у формулі дисконтування, за якою розраховується значення чистої теперішньої вартості проекту. Якщо значення чистої теперішньої вартості позитивне, пропозиція стає частиною переліку прийнятних інвестиційних можливостей. Цей перелік у подальшому рафінується через оцінку взаємовиключних проектів за наявних обмежень у фінансовому капіталі, де це необхідно.

Такому підходу до бюджетування капіталу властиві такі припущення:

1. Інвестиційні ідеї просто з’являються.

2. Проект може розглядатися ізольовано, тобто проекти не є взаємозалежними.

3. Ризик може бути повністю врахований у межах чистої теперішньої вартості.

4. Некількісні зауваження відносно інвестування до уваги не беруться.

5. Оцінка грошових потоків є неупередженою.

У разі акцентування на інвестиційних оцінках, а не в цілому на процесі інвестування може виникнути ситуація, коли неможливо виробити найбільш бажану інвестиційну програму. Розв’язком цієї ситуації може бути відповідь на таке питання: яким чином організація може розробити концептуальну основу, спираючись на яку можуть здійснюватися солідні й успішні інвестиційні проекти? Це не обов’яз­ково потребує використання надскладних методів або процедур.

Менеджеру необхідно переоцінити процедури інвестування в організації не для того, щоб визначити, чи є вони теоретично правильними, а для того, щоб виявити, чи дасть змогу менеджеру їхнє використання приймати справді кращі рішення. Процес інвестування можна розділити на чотири основні етапи:

1. Генерація проекту:

а) пошук інвестиційних можливостей у межах стратегії компанії;

б) відсівання пропозицій, які не варті детальніших досліджень;

в) визначення (конкретизація) проектів;

г) визначення інших доступних альтернативних інвестицій;

ґ) збирання інформації й розроблення припущень.

2. Оцінка проекту:

а) розрахунок загальних дискретних потоків надходжень;

б) визначення чистих надходжень;

в) оцінка впливу різних припущень на одержані за проектом результати;

г) аналіз ризиків проекту;

ґ) співвідношення вигод і стратегічної цілі проекту з ризиком і обмеженнями для організації.

3. Затвердження проекту:

а) підготовка та затвердження загальних капітальних витрат, що плануються за річними бюджетами;

б) звернення із запитом на затвердження коштів за кожною пропозицією (з наданням усіх необхідних матеріалів на кожний додатковий рівень затвердження у структурі організації);

в) прийняття рішення відносно інвестування (прийняти, відхилити, змінити).

4. Реалізація проекту:

а) відслідковування й контроль фаз реалізації;

б) оцінка реалізації й очікуваного результату інвестиційного рішення.

Цей процес також проілюстровано на рис. 1.8 і розглянуто далі в підрозділі.

Економічна теорія розглядає інвестування як взаємодію пропозиції капіталу й потоку інвестиційних можливостей. Був би помилковим висновок, що безперервний потік інвестиційних можливостей подає для оцінки сам себе. Тільки інвестиційні проблеми «проявляють» себе у вигляді поломки обладнання (яке вже неможливо відремонтувати) саме тоді, коли виконується замовлення найшанованішого клієнта. Взагалі, чим раніше можна визначити інвестиційну можливість, тим більшим буде масштаб винагороди.

Для будь-якої організації існує потенціальний набір інвестиційних можливостей, які за своєю суттю збігаються з виробленими цілями та стратегією компанії. Саме завдання керівництва полягає в тому, щоб здійснювати творчий пошук з визначення такого набору. Багато середніх і великих компаній розуміють такий стан речей і саме тому роблять серйозний наголос на інноваціях і розвитку, віддаючи їм пріоритет на рівні організації, заохочуючи ранню ідентифікацію інвестиційних можливостей. Важко визначитися відносно того, як багато часу необхідно приділяти генерації проектів. Вартість проігнорованих можливостей не показується прямо у звіті з доходів, на відміну від витрат на пошук і дослідження.

Рис. 1.8. Процес інвестування капіталу

Більшість фірм готує річний бюджет капіталу, у якому перераховуються інвестиційні проекти, що плануються для кожного підрозділу (пропозиції «знизу — угору») разом зі стратегічними проектами, запланованими керівниками вищого рівня. Зарубіжний досвід[1] свідчить, що більше ніж 65 процентів досліджуваних фірм готують капітальний бюджет більше як на два роки наперед. Багатьом компаніям необхідно зробити оцінні підрахунки капітальних витрат на період понад п’ять років або навіть на десятиліття. Капітальний бюджет, коли його підготовлено, переглядається та перевіряється вищим керівництвом і фінансовими підрозділами компанії. Після цього він затверджується як базис для планування на наступний рік. Зазвичай немає потреби затверджувати витрати на окремі проекти в межах капітального бюджету. Це має бути зроблено завчасно через процедуру затвердження вимог на фінансування і на практиці вимагає значно глибшого аналізу, ніж той, що наводиться в бюджеті капіталу. Керівництво вирішує, до якої міри має бути децентралізовано інвестиційний процес. Проводиться перевірка й детальний аналіз (включаючи розроблення окремого капітального бюджету) інвестиційних проектів, які повинні бути передані керівникам підпорядкованих підрозділів. Одним таким простим методом є делегування всіх інвестиційних пропозицій, вартість яких не перевищує певну, наперед визначену суму. Інші методи делегування пов’язані з природою проекту, наприклад, «стратегічні» міркування, «високоризиковані» проекти або проекти, що не включені в бюджет капіталу й потребують затвердження на вищому рівні. Більшість великих компаній (74 % з досліджених) мають спеціальні посібники з бюджетування капіталу, що включають інструкції й контрольні листи, за якими здійснюються важливі процедури у процесі інвестування.