Сторінка
3

Проблеми експортної політики держави

Арбітраж допомагає зміцнювати міжнародні економічні відносини шляхом запровадження механізму зменшення ризику від міжнародної комерції та інвестицій. Закон України "Про міжнародний комерційний арбітраж в Україні", який набув чинності ще 20 квітня

1994 p., створив юридичну базу міжнародного комерційного арбітражу в Україні. Закон передбачав надання інформації про арбітражні засідання, які проводяться для розгляду специфічних спорів, в яких залучені міжнародні інвестиції. Міжнародний суд комерційного арбітражу та Морська арбітражна комісія створені на постійній основі при Торговельно-промисловій палаті України. Закон враховує міжнародні угоди, підписані Україною, та модельний Закон UNICITRAL про міжнародний комерційний арбітраж (21 червня 1995 p.). Крім цього, Україна підписала Конвенцію ООН 1958 p. "Про визнання та виконання закордонних арбітражних рішень" (Нью-Йоркська конвенція) та Європейську конвенцію про комерційний арбітраж 1961 р. Цими конвенціями, а також ст. 35 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" передбачається, що арбітражне рішення визнаватиметься та виконуватиметься в Україні незалежно від того, в якій країні було проведено арбітражний процес. Відповідно до ст. III Нью-Иоркської конвенції визнання та виконання рішень повинно відбуватись відповідно до процесуальних норм країни, в якій її було прийнято. Закон України "Про міжнародний комерційний арбітраж" передбачає кілька умов щодо визнання та виконання, але в ньому не визначається подальша процедура виконання рішень. Абз. 10.2 розділу VI Процесуальних норм, встановлених Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торговельно-промисловій палаті України (25 серпня 1994 p.), посилається стосовно виконання власних рішень також на Цивільно-процесуальний кодекс України. Цивільно-процесуальний кодекс України від 20 червня 1997 р. у розділі V передбачає виконання рішень цивільних судів і рішень арбітражних судів України. З одного боку, іноземні арбітражні рішення не згадуються, а з іншого — ст. 427 та 428 Цивільно-процесуального кодексу України передбачають, що визнання та виконання рішень іноземних судів та іноземних арбітражних судів повинно бути предметом міжнародних угод, а положення цих угод мають переважну силу над українськими законами.

Отже, відповідно до Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", а також Нью-Йоркської конвенції органи, які вповноважені визнавати та виконувати арбітражні рішення, винесені в Україні, повинні визначатися згідно з Цивільно-процесуальним кодексом України.

Ці положення звільняють шлях для арбітражу і передбачають механізм визнання та виконання арбітражних рішень, прийнятих в Україні та за кордоном. Теоретично компанії можуть бути впевнені, що в Україні спори вирішуються ефективно. Але проблема полягає в тому, що часто в Україні реального виконання рішення не відбувається. На жаль, українські суди час від часу відмовляються визнавати та виконувати іноземні арбітражні рішення. У свою чергу вони пропонують нечіткі аргументи, наприклад посилаються на те, що у ст. 348 Цивільно-процесуального кодексу України міститься повний перелік, в якому не згадується про іноземні арбітражні рішення, і на те, що вони не отримували розпоряджень виконувати міжнародні конвенції. Крім цього, виконання іноземних арбітражних рішень потребує багато часу. Ще гірша ситуація виникає, коли боржником є українське державне підприємство. У такому разі виконання рішення дуже ускладнюється, оскільки накладення арешту на активи, які є частиною статутного фонду (капіталу) державного підприємства, не дозволяється. Ці положення були започатковані ще за радянських часів, коли дія законів була спрямована більше на захист держави, ніж особи.

Список використаної літератури:

1. Чернявский А. Д. Инвестирование в подготовку кадров — наиболее рациональное и перспективное вложение капиталов // Проблемы инвестиционного менеджмента в Украине: Сб. науч. тр. Прил. к науч. журн. "Персонал". — 2000. — № 2(7). — С. 193-194.

2. Чернявский А. Д. Организация управления в условиях рыночных отношений. —К: МЗУУП, 1994.

3. Чернявский А. Д. Современные тенденции развития организационных форм управления в Украине // Персонал. — 1997. — № 4. — С. 3-7.

4. Шевчук В. Я. Современная инвестиционная политика в экономике Украины // Пром. стр-во и инж. сооружения. — 1991. — № 4. — С. 3-4.

5. Шевчук В. Я. Умови ефективного інвестування в будівництві. — К.: Будівельник, 1991. — 112 с.

6. Ширмер Я. Прямі зовнішні інвестиції та економічне зростання // Економіст. — 2000. — № 3 (161). — С 33-37.

7. Шпек Р. Іноземні інвестиції в Україні // Уряд, кур'єр. — 1996. — № 62. — 2 квіт. — С. 5.

8. Щёкин Г. В. К разработке концепции управления современным обществом // Персонал. — 1999. — № 1. — С. 1-23.

9. Щукін Б. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.

10. Эклунд К. Эффективная экономика — шведская модель. — М.: Экономика, 1991. —348 с.

11. ЯкушинЛ. С. Строительство и инвестиции // Экономика стр-ва. —1991.— № 4. — С. 59-62.