Сторінка
2

Проблеми експортної політики держави

2. Експортні ліцензії. У 1993-1997 pp. згадувана вище угода також передбачала механізм подвійних перевірок, який включає в себе автоматичне ліцензування на етапі експорту в Україну та на етапі імпорту до Європейського Союзу. Механізм подвійних перевірок повинен гарантувати прозорість комерційних операцій та запобігати переведенню товарів виробництва третіх сторін через учасників угоди.

Незважаючи на те, що перспективи текстильної промисловості досить гарні, іноземні інвестори стикалися в українській текстильній промисловості з ускладненнями під час отримання експортної ліцензії на товари від Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України. До речі, українські та іноземні експортери отримують ці ліцензії, наприклад, у Польщі або Угорщині протягом одного дня, а в Україні їм доводиться чекати близько трьох тижнів. Через величезність управлінського персоналу, повільну процедуру, а також часто через різні обмежувальні перепони в одержанні цих ліцензій для деяких категорій товарів використовується лише 20 % можливого експорту до Європейського Союзу.

Велика конкуренція на світових ринках текстилю вимагає від виробників та експортерів відразу реагувати на попит на ринку та бути спроможними поставити продукцію протягом короткого часу. У цьому сенсі українська продукція ще не може конкурувати з іноземною продукцією. Якщо Україна бажає підвищувати свій економічний потенціал та розвивати конкурентоспроможне виробництво, використовуючи великі можливості Європейського ринку, експортні процедури вона має прискорювати і спрощувати.

3. Конфіскація продукції. Сільськогосподарський сектор України, який володіє 30 % світових запасів родючої землі, вважається одним зі стратегічних секторів української економіки з необмеженим потенціалом експорту продукції. Окрім обмежувальної політики та українського законодавства, яке забороняє передання власності на українську землю іноземним фізичним та юридичним особам, у сільськогосподарському секторі часто встановлюються експортні обмеження, здійснюється конфіскація врожаю та застосовуються показові ціни, що разом майже унеможливлює іноземне інвестування. Тут необхідний більш лібералізований підхід і якнайменше втручання з боку держави, що дасть змогу підвищити сільськогосподарський потенціал України.

4. Вимоги щодо віз. Усі іноземці, за винятком громадян СНД та деяких східноєвропейських країн, повинні отримувати візу в посольстві або консульстві України до в'їзду на територію України. Процедура отримання візи може забирати багато часу — від 10 до 15 діб. Вартість — 250 дол. за найдовшу шестимісячну багаторазову візу, що значно перевищує вартість віз до інших країн. Однак зазначимо, що українська віза впродовж своєї дії дозволяє необмежене перебування на території України та дає іноземцю право подорожувати по країні, то виходячи з цього ціна візи не є перешкодою для нього.

Постанова № 1147 Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р. "Про режим прикордонної зони" у ст. 8 передбачає спеціальний режим для іноземців, які планують перебувати на частині території України, що визначається як "прикордонна зона". Згідно з цією постановою, іноземець може перебувати у прикордонній зоні за умови, що він має документ, який підтверджує його особу, та документ, що свідчить про необхідність його перебування на цій території. Визначення "прикордонної зони" надається у постанові Кабінету Міністрів України № 1199 від 3 серпня 1998 р. у досить широкому тлумаченні, включаючи в себе всі основні міста Криму, Одесу, Карпатський регіон та ін.

Згідно з офіційною інформацією, наданою українськими прикордонними органами, ці заходи були вжиті для запобігання зростаючій нелегальній імміграції іноземців через територію України. Незважаючи на те, що регулятивні положення про уповноважений орган та вимоги до видачі документа, який підтверджує необхідність перебування на прикордонній території, не створено, ОВІР у Києві підтвердив, що вказані положення набули чинності та запроваджуватимуться компетентними органами.

На практиці всі іноземці, у тому числі інвестори та звичайні бізнесмени, повинні звертатися за додатковим документом, щоб проїхати на територію України як "прикордонну зону". Це певною мірою є перешкодою для всіх іноземних інвесторів, які живуть в Україні та за необхідності мають пересуватися її територією.

Залишаючись чіткими стосовно боротьби з нелегальною імміграцією, ці положення не повинні торкатися тих іноземців, які мають діючу візу, особливо багаторазову.

Недосконалість українського законодавства і системи вирішення господарських спорів

Постійні зміни у законодавстві є однією з найбільших перешкод до залучення іноземних інвесторів. Причому часта змінюваність законодавства стосується, як правило, усіх сфер економічної діяльності суб'єктів господарювання. Наприклад, упродовж шести років після прийняття Закону України "Про підприємництво" і "Про підприємства в Україні" в перший закон було внесено 28 змін, а у другий — 33. До законодавчих актів про ліцензування було внесено 24 поправки. Лише в тютюновій промисловості із середини 1996 р. до середини 1997 р. різні державні органи прийняли 65 постанов. Косметична промисловість врегульовується 26 положеннями, прийнятими лише у 1996 р.

Така велика і широка змінюваність законодавства та положень інших нормативних документів спричинює залучення дорогих юридичних фірм або окремих юристів і бухгалтерів тільки для оновлення інформації про законодавчі вимоги до підприємств. Але навіть це не є гарантією відповідності українським законам.

Знов-таки відмітимо і часту змінюваність податкового законодавства, багаторічне зволікання Верховної Ради України з прийняттям Податкового кодексу України, Земельного кодексу. Також змінюється (удосконалюється) інструктивно-методична документація.

Все це спричинює ненавмисні порушення, за які, наприклад, органи Державної податкової служби України накладають фінансові санкції та адміністративні штрафи.

Коли бізнесмени починають займатися міжнародною торгівлею та інвестиційними операціями, ризик майбутніх суперечок і спорів з іншими сторонами є одним з моментів, якого вони найбільше побоюються. Ризик збільшується, коли бізнесмени не можуть бути впевненими в існуванні надійних процедур для швидкого та справедливого вирішення спорів. Якщо ризик зростає через відсутність ефективних процедур розв'язання спорів, бізнесмени просто відмовлятимуться від запланованої діяльності, що в результаті призведе до зменшення обсягів торгівлі та інвестицій у країні. Лише чіткі процедури та можливість швидкого вирішення спорів сприяють розвитку торгівлі та здійсненню інвестицій.