Сторінка
3

Валютна система: України, світу, Європи

З кінця 60-х років вибухнула криза Бреттон-Вудської валют­ної системи, що привела до її розпаду. У нових умовах «доларо­вий стандарт» перестав відповідати існуючому співвідношенню сил, яке характеризувалося значним зростанням питомої ваги у світовій економіці країн «спільного ринку» та Японії. Крім того, великий дефіцит платіжного балансу США, нагромаджені дола­рові запаси в іноземних центральних банках, зменшення золотого запасу — все це свідчило про те, що Бреттон-Вудська система ставала дедалі обтяжливішою і для США.

До 1970 р. короткостроковий зовнішній борг США у 6 разів перевищив золотий запас. Однією з підпор Бреттон-Вудської системи, що руйнувалася, стала ідея Дж. Кейнса про створення «регульованої валюти». США були заінтересовані саме у такій валюті, щоб обмежити роль золота у міжнародній валютній системі, зберігаючи за доларом роль головної резервної валюти. Саме такою валютою стала СДР.

СДР — спеціальні права запозичення у Міжнародному валют­ному фонді — штучно створені міжна­родні резервні засоби для регулювання сальдо платіжних балан­сів, поповнення офіційних резервів та розрахунків з МВФ.

Випуск СДР розпочався з 1 січня 1970 р. У цій одиниці вира­жаються курси національних валют, оцінюються валютні резер­ви. Технічно випуск СДР забезпечувався у вигляді спеціального запису на рахунках країн — членів МВФ. Спочатку ця одиниця мала золотий вміст, що становив 0,888671 г, і прирівнювалася до долара США. Після девальвації долара в 1971 і 1973 рр. курс одиниці СДР підвищився до 1,2 дол. З переходом до «плаваю­чих» курсів вартість СДР визначається на основі середньозваже­ної величини — «валютного кошика» — через ринкові курси ва­лют, які мають найбільшу питому вагу у міжнародній торгівлі.

З 1 січня 1999 р. до складу стандартного «кошика» входять чотири валюти з питомою вагою: долар США — 39%, євро — 32% (замість німецької марки — з 21% та французького франка із 11%), єна — 18% та фунт стерлінгів — 11%.

Протягом 1971—1973 рр. розвалювалася Бреттон-Вудська си­стема. Початок цьому поклала заява тодішнього президента США Р. Ніксона 15 серпня 1971 р. про припинення розміну дола­ра на золото та вжиття «надзвичайних заходів» щодо врятування валюти. Це означало фактичний крах Бреттон-Вудської системи.

Угода, що була досягнута на нараді країн—учасниць МВФ у м. Кінгстоні на Ямайці в січні 1976 р., стала основою створення че­твертої світової, або Ямайської, валютної системи. Ця система набула чинності 1 квітня 1978 р. З її ратифікацією було внесено змі­ни у статут МВФ. Формування Ямайської валютної системи, яка юридично закріплювала демонетизацію золота, розпочалося з кри­зою Бреттон-Вудської валютної системи. Сучасна світова валютна система має характер паперово-валютної (девізної) системи, її визначальними рисами є:

— визнання міжнародними резервними та розрахунковими валютами поряд, із доларом США валют інших країн та СДР. Пі­сля краху Бреттон-Вудської системи виявилася тенденція пере­ходу до полівалютної резервної та розрахункової систем. Як ре­зервні валюти використовували німецьку марку, швейцарський франк, а з 1975 р. уперше в цій ролі почала використовуватися японська єна, після чого питома вага американського долара у валютних резервах центральних банків значно скоротилася. Ба­зою Ямайської валютної системи було проголошено СДР — спеціальні права запозичення у МВФ. Ця міжнародна розрахункова одиниця мала стати основою валютних паритетів та курсів, про­відним міжнародним платіжно-розрахунковим засобом. СДР отримала статус альтернативи не лише золота, а й долара як між­народних грошей. Проте фактично зберігається доларовий стан­дарт, бо ця валюта продовжує займати важливе місце у міжнарод­них розрахунках (2/3 усіх розрахунків), офіційних валютних ре­зервах, у валютному «кошику» СДР (39%);

— витіснення золота з міжнародних розрахунків скасуванням золотих паритетів валют та офіційної ціни на золото. МВФ було доручено повернути країнам-членам 1/6 частину золотого запасу, яку було внесено раніше у вигляді оплати квот, та реалізувати через аукціони частину золотих запасів. МВФ припинив прийма­ти золото як оплату квот та як проценти за кредит. Це означало повну демонетизацію золота у сфері міжнародних валютних від-носин. Відповідно до цього у Нью-Йорку, Чикаго, Токіо та інших центрах світової торгівлі сформувалися міжнародні ринки золота. Водночас золото залишається у складі офіційних золотовалютних резервів країн як високоліквідний товар;офіційне визнання «плаваючих» валютних курсів, тобто тих, які встановлюються на валютному ринку залежно від попиту та пропозиції. Це не означає відсутності будь-якого втручання держав у валютний ринок. Центральні банки через валютну інтервен­цію обмежують коливання курсів своїх валют, але не навколо ра­ніше фіксованих паритетів, а навколо ринкових курсів, що стихій­ но складаються. Водночас посилюється міждержавне валютне регулювання та контроль за функціонуванням світової валютної системи через МВФ. Фонд має повноваження щодо нагляду за ва­лютною політикою країн-учасниць. З метою валютної стабілізації розширені масштаби взаємних кредитів через МВФ для покриття дефіцитів платіжних балансів, посилена координація діяльності міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій.

Ямайська угода фактично зафіксувала відносини, що вже склалися у світі, для яких давно було характерним домінуюче становище долара США. Разом з тим Ямайська угода узаконюва­ла тенденцію до валютного поліцентризму. 3. Єврропейська валютна система. Міжнародні платіжні розрахунки в Євро