Сторінка
2

Валютна система: України, світу, Європи

Помітні успіхи в антиінфляційній політиці 1994 р. створили передумови для переходу до другого етапу розбудови валютної системи, що тривав до вересня 1996 р. Головною ознакою цього етапу було повернення до ринкових методів організації валютних відносин: прискорення лібералізації валютного ринку, віднов­лення роботи УМВБ та визначення офіційного валютного курсу карбованця на підставі результатів торгів на УМВБ, ліквідація множинності валютних курсів, істотне розширення переліку по­треб резидентів у валюті, які дозволялось задовольняти через ку-півлю-продаж на біржі та на міжбанківському валютному ринку.

З вересня 1996 р., після випуску в обіг постійної національної валюти гривні, розпочався третій етап формування валютної системи України, на якому ринкові засади набули подальшого розвитку. Основними заходами і результатами цього етапу були:

— остаточний перехід на режим плаваючого валютного курсу гривні: спочатку плавання обмежувалося валютним коридором, а з 2000 р. — введено вільне плавання;

— введення вільного розпорядження резидентами всією су­мою валютних надходжень;

— певна децентралізація валютного ринку, припинення опе­рацій на УМВБ та інших валютних біржах;

— подальша лібералізація доступу до валютного ринку юри­дичних і фізичних осіб-резидентів до рівня, адекватного вільній конвертованості національної валюти за поточними операціями;

— приєднання України (у травні 1997 р.) до VIII Статті Ста­туту МВФ, що означало офіційне визнання вільної конвертованості гривні за поточними операціями.

Надзвичайні заходи у валютній сфері кінця 1998 р. помітно загальмували подальшу ринкову трансформацію валютної систе­ми України. Разом з тим їх висока ефективність (за 1999 р. грив­ня девальвувала відносно долара США лише на 35%) підтвердила значні успіхи України у формуванні дійового механізму валют­ного регулювання, який дав змогу утримати гривню навіть у над­звичайно складних умовах, які склалися на валютному і фондо­вому ринках України в кінці 1998 р.

2. Світова валютна система

Світова валютна система — це спільно розроблена держа­вами та закріплена міжнародними угодами форма реалізації ва­лютних відносин.

Складовими світової валютної системи є:

• форми міжнародних засобів платежу (золото, національні валюти, міжнародні валютні одиниці — СДР, ЕКЮ, євро); уніфікований режим валютних паритетів та курсів;

• умови взаємної конвертованості валют;

• уніфікація правил міжнародних розрахунків;

• режим валютних ринків та ринків золота;

• міжнародні валютно-фінансові організації;

• міжнародне регулювання валютних обмежень.

Світова валютна система у своєму розвитку пройшла етапи, які обумовлені ступенем розвитку світового ринку, міжнародни­ми зв'язками, типами національних грошових систем.

Першою в історії світовою валютною системою була систе­ма, заснована на золотому стандарті. Вона сформувалася стихійно наприкінці XIX—на початку XXст. як сукупність національних валютних систем. Не Існувало ніяких міжнародних норм, що регу­лювали валютні відносини, бо в цьому не було потреби. Платіж­ний оборот обслуговувався переважно золотом. Основу валютних курсів у цей період становив валютний золотий паритет. Обмін національної валюти на іноземну необмежувався, існував вільний вивіз та ввіз золота з країни в країну, що сприяло стабільності ва­лютних курсів. Відхилення валютних курсів від валютних парите­тів обмежувалося вартістю витрат на пересилання золота. Ця сис­тема відповідала умовам швидкого розвитку продуктивних сил та встановленню панування капіталістичних виробничих відносин в епоху вільної конкуренції.

На зміну золотомонетному стандарту після Першої світової війни прийшов механізм золотодевізного стандарту, що було юридично оформлено рішенням Генуезької конференції (1922 р.). Це була друга світова валютна система.

У період світової економічної кризи 1929—1933 рр. з крахом зо­лотодевізного стандарту єдина світова валютна система перестала існувати. Вона розпалася на валютні блоки, які використовувалися як знаряддя валютної війни. Першим у 1931 р. з'явився стерлінго­вий блок після скасування золотого стандарту у Великобританії. До його складу увійшли країни Британської імперії та інші держави.

У 1933 р. після скасування у США золотого стандарту було створено доларовий блок, до складу якого увійшли США, Кана­да, а також країни Латинської Америки. Франція, Бельгія, Нідер­ланди, Швейцарія; а потім Італія та Польща створили у 1933 р.золотий блок. Ці країни зберегли у роки світової економічної кризи золотий стандарт. Його було скасовано лише у 1936 р.

Наприкінці Другої світової війни поряд із загальним комплек­сом проблем післявоєнного устрою виникла необхідність ство­рення нової світової валютної системи. За це насамперед висту­пали США, які були заінтересовані у розширенні свого впливу насвітовому ринку.

Ще у розпалі війни казначейства Великобританії та США за­пропонували для обговорення два плани — англійський план Кейнса та американський план Уайта. Дж. М. Кейнс висунув ідею формування замість золота нових платіжних засобів — «ре­гульованої валюти», створення на її основі так званого «міжна-родного клірингового союзу». Навпаки, план Уайта надавав ве­ликого значення золоту в міжнародному валютному устрої.

У ході тривалих переговорів США, що нагромадили за роки війни великі золоті запаси, відмовилися прийняти план Кейнса і з допомогою політичного та економічного тиску затвердили всі найважливіші положення плану Уайта.

На міжнародній валютно-фінансовій конференції країн антигіт­лерівської коаліції, що відбулася у липні 1944 р. у м. Бреттон-Вудсі (США), були узгоджені основні принципи валютно-фінансового устрою, відомого як третя світова, або Бреттон-Вудська, валю­тна система. Ця угода почала діяти з грудня 1945 р. після підпи­сання її 35 країнами. Радянський Союз разом з іншими країнами ан­тигітлерівської коаліції брав участь у конференції, але, керуючись політичними мотивами, відмовився ратифікувати умови угоди.

У результаті Бреттон-Вудської угоди США дістали можливість фінансувати свої величезні закордонні витрати за рахунок нагрома­дження короткострокової доларової заборгованості відносно інших країн, тобто здійснювати їх валютно-фінансову експлуатацію.