Сторінка
2

Характерні риси діяльності договірних фінансових посередників

г) обов'язкове страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом України "Про угоди про розподіл продукції".

- законодавче не впорядкована діяльність аварійних комісарів на страховому ринку, що гальмує створення системи аварійного комісарства;

- не визначений юридичний статус договорів перестрахування;

- не розроблена нормативно-правова база, яка регулює діяльність актуаріїв;

- недосконалість визначення страхової термінології;

- нормативне не оформлена класифікація видів страхування;

- не передбачено стимулюючих норм розвитку страхового посередництва.

3. Чинники соціально-економічного та психологічного характеру.

- переважна більшість українських громадян є неплатоспроможними. В останні роки спостерігаються позитивні зміни цього показника. Проте, як показують дослідження, лише приблизно 3% населення спроможні користуватися страховими послугами.

- низький рівень довіри до страхування як інституту соціального захисту, що є важливою передумовою розвитку страхової діяльності. Це обумовлюється наступними фактами: здійснення державою фінансування витрат по сплаті страхових платежів за державними обов'язковими видами страхування "по залишковому принципу", що зумовлює заборгованість компаній по належних виплатах протягом тривалого часу (до 2-3 років);

- реальна втрата можливості отримання громадянами належних виплат за договорами змішаного страхування життя (понад 3 млрд. грн.), укладеними ще за радянських часів та невизначеності держави щодо умов повернення цього боргу.

4. Чинники що виходять із стосунків держави зі страховими компаніями:

- не достатньо обґрунтовано умови створення фондів державного соціального страхування (на випадок безробіття, нещасного випадку на виробництві та інші), які сприймаються у суспільстві як альтернатива комерційному страхуванню, хоч при цьому не витримуються основні принципи страхування;

- розширення присутності держави на страховому ринку через створення компаній за участю державних структур та монополізація ними деяких видів страхування;

- створення страхових компаній відомчого характеру, які встановлюють фактичну монополію за певними видами страхування.

5. Чинники структурного характеру:

- відсутність у переліку спеціальностей вищої освіти спеціальності "Страхування", що позначається на кількості і якості підготовки фахівців вищої кваліфікації. Так за останні роки в Україні серед випускників по спеціальності "Фінанси" було лише біля 100 осіб, які отримали кваліфікацію магістра зі страхового менеджменту. Перевантаження навчального плану фінансовими та іншими нормативними дисциплінами не дає можливості поглибити зараз підготовку фахівців страхового спрямування;

- у сфері страхування науково-дослідна робота ще знаходиться у зародковому стані. Вона обмежується виконанням низки дисертаційних досліджень, головним чином викладачами та аспірантами вузів;

- не налагоджено досліджень важливіших проблем розвитку страхової справи на замовлення державних органів та об'єднань страховиків;

- не вирішено питання координації й фінансування НДР, в тому числі і за рахунок коштів самих страховиків.

Основними проблемами розвитку страхового ринку залишаються:

- нерозвиненість та недосконалість таких соціально-значущих видів страхування, як страхування життя, пенсійне й медичне страхування; страхування транспортних, сільськогосподарських та екологічних ризиків, страхування цивільної відповідальності перед третіми особами;

- необхідність подальшого формування мережі професійних страхових посередників, зокрема, вітчизняних страхових та пере страхових брокерів;

- неповна і фрагментарна законодавча база, відсутність державних преференції на страховому ринку, неефективний контроль із боку держави, прояви монополізму;

- високий рівень інфляції (понад 10 відсотків), внаслідок чого здійснення довгострокових (накопичувальних) видів страхування в національній валюті стає неможливим і вимагає термінового застосування нових інструментів захисту вкладень населення у системі страхування;

- недостатній різновид інструментів фондового ринку для ефективного розміщення страхових резервів;

- недосконалість механізму ефективної взаємодії банківського та страхового сектору економіки;

- низький рівень інформаційного забезпечення галузі (наприклад, у останньому оприлюдненому статистичному щорічнику Держкомстату за 2000 рік зовсім відсутня інформація про стан розвитку страхування).

Основними цілями державної політики щодо розвитку страхового ринку можна вважати:

1.Посилення державного впливу на розвиток на прискорення формування дієвого захисту майнових інтересів юридичних та фізичних осіб від різноманітних ризиків, як важливішої умови підтримання економічної стабільності суб'єктів господарювання та матеріального рівня життя населення

2. Удосконалення нормативно-правової бази з питань регулювання взаємовідносини суб'єктів страхового ринку, забезпечення приоритетного розвитку соціальне значимих видів страхування, підвищення фінансової надійності страховиків.

3. Підвищення довіри до страхової галузі шляхом урегулювання умов погашення державного боргу, що створився по страхуванню населення в установах колишнього Укрдержстраху, підвищення якості державного нагляду за страховою діяльністю, сприяння розширення практики використання страхових полісів у процесі розгляду й здійснення інвестиційних проектів, надання банківських кредитів, укладення господарських договорів тощо.

4. Розвиток інвестиційної діяльності страхових компаній за рахунок залучення тимчасово вільних коштів страхових резервів на здійснення високодохідних проектів житлового будівництва, розширення малого й середнього бізнесу.