Сторінка
3
Для третього періоду характерним є розвиток і спільних наукових основ та прикладних застосувань гідрології, гідрохімії та гідроекології, що насамперед було реалізоване в обгрунтування таких наукових напрямів в межах зазначених дисциплін, як токсикологічна гідроекологія (Л.П.Брагінський, 1995), екологічна гідрологія (В.М.Тімченко, 1993) та стохастична екогідрологія (В.М.Самойленко, 1996, 1998, 2000). Розвивалася також тематика, присвячена математичному (імітаційному) моделюванню навантажень на водні екосистеми (В.І.Лаврик, О.І.Мережко, Л.А.Сіренко, В.М.Тімченко, 1991), обгрунтуванню екологічних принципів раціонального водокористування (А.В.Яцик, 1997) та гідроекологічним аспектам водопостачання і водовідведення (В.К.Хільчевський, 1999).
У 1972 р. при кафедрі гідрології суші географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, заснованої у 1949 р., створена проблемна науково-дослідна гідрохімічна лабораторія, а в 1975 р. випускаються перші спеціалісти гідрохіміки. З 1976 р. кафедра дістала назву гідрології та гідрохімії, а проблемна лабораторія з 1993 р. – гідроекології та гідрохімії.
Під керівництвом В.І.Пелешенка співробітниками лабораторії та кафедри було розроблено гідрохімічне районування території України; проведено оцінку взаємозв`язку хімічного складу різних типів природних вод України та антропогенного впливу на нього; розроблено методи гідрохімічного картографування; впроваджено ймовірнісно-статистичні методи для обробки гідрохімічної інформації (1971-1975 р.р.). Отже, в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка була заснована наукова школа з вивчення хімічного складу природних вод в умовах інтенсивного антропогенного впливу [3, 5, 6,].
Згодом ( 1980-1995рр.) в університеті виникли нові наукові напрями, які значно розширили діапазон гідрохімічних досліджень.
Були розроблені теоретичні і методологічні основи меліоративної гідрохімії, запропоновані уніфіковані математичні методи оптимізації функціонування зрошувальних систем. Започатковано новий науковий напрям – гідрохімія зрошуваних земель (Л.М.Горєв).
На основі гідрохімічних досліджень водних об`єктів Українського Полісся досліджені процеси міграції і накопичення хімічних елементів у природних водах на осушуваних територіях. Започаткований новий науковий напрям – гідрохімія осушуваних земель (Д.В.Закревський).
В результаті гідрохімічних досліджень на експериментальних водозаборах Придеснянської (зона мішаних лісів), Богуславської (лісостепова зона) і Велико-Анадольської водобалансових станцій розроблена методологія оцінки впливу агрохімічних засобів на хімічний склад природних вод. Започатковано новий науковий напрям – агрогідрохімія (В.К.Хільчевський).
Розроблено методичні підходи і створено систему еколого-гідрохімічного моніторингу природних вод у районах розташування АЕС (М.І.Ромась).
Досліджено вміст низки мікроелементів у природних водах України і створено нові методики з їх визначення (В.М.Савицький, В.І.Осадчий).
Розробляються концептуальні моделі з дослідження гідрохімічних систем як комплексу хімічних речовин і процесів, які відбуваються у природних водах (С.І.Сніжко).
Торкаючись питання перспектив розвитку вітчизняної гідрології, гідрохімії та гідроекології, слід зазначити, що основною передумовою такого розвитку є якісно нове поєднання методологічних підходів цих дисциплін при дослідженні процесів та об'єктів гідросфери. Саме таке поєднання може забезпечити вирішення низки перспективних проблем, серед яких вирізняються:
- розробка методів диференційованої оцінки впливу різних видів господарської діяльності на якість природних вод;
- удосконалення екосистемного підходу при моделюванні стану водних об'єктів та річкових басейнів;
- розвиток і нормативне впровадження методологічно-понятійного апарату, що регламентує екологічний стан об'єктів гідросфери з комплексних позицій, тобто з урахуванням гідрологічного, гідрохімічного та гідроекологічного режимів цих об'єктів та умов техногенезу радіаційної та нерадіаційної природи;
- удосконалення і розвиток екологічного моніторингу об'єктів гідросфери як системи контролю, оцінки та прогнозування стану цих об'єктів та реалізація оптимальних варіантів такої системи;
-удосконалення та реалізація принципів системного гідроекологічного районування водних об'єктів та територій, на яких вони розміщені;
- обгрунтування і створення сучасних геоінформаційних систем, пов'язаних з відповідною мережею спостережень за екологічним станом водних об'єктів та річкових басейнів;
- обгрунтування методів екологічно і економічно збалансованого управління гідроекосистемами різного рівня з нормуванням критеріїв екологічної безпеки та ризиків при водокористуванні і допустимих навантажень на водоресурсний потенціал;
- розробка наукового напряму - екологія надзвичайних гідрологічних явищ ( катастрофічні повені, паводки, виснаження водних об`єктів) з метою створення систем (моделей) їх прогнозування, попередження і ліквідації наслідків;
- подальше дослідження антропогенного впливу на хімічний склад річкових вод за багаторічний період, тенденцій до трансформації хімічних типів води з метою виявлення можливих геохімічних змін у ландшафтах.
Вирішення вказаних проблем потребує організації та проведення натурних спостережень і досліджень на достатньо широкій і надійній експериментальній основі. Це зумовлює, зокрема, необхідність подальшого розвитку методології і методики хімічного аналізу природних вод шляхом підвищення специфічності, чутливості і точності аналітичних методів, їх інструменталізації, уніфікації і стандартизації на національному і міждержавному рівнях. При цьому розвиток методики хімічного аналізу та інших досліджень природних вод, появи нових ефективних методів повинні супроводжуватися їх своєчасним впровадженням, швидкою заміною методів, що застаріли.
Список літератури
1. Денисова А.И., Нахшина Е.П. Об изучености гидрохимии поверхностных вод Украины // Водные ресурсы. – 1974, №5. - С.38-48. 2. Косовець О.О., Дугінов В.І
Завантажити реферат