Сторінка
5
3.3КЛАСИФІКАЦІЯ ПАЛИВНИХ КОРИСНИХ КОПАЛИН
Через різноманітність типів каустобіолітів виникла потреба в їх класи -
фікації, яка потім буде визначати напрям переробки цих копалин.
Вони поділяються на 3 головні групи: гумусові(торф, буре та кам’яне вугілля); сапропелеві(горючі сланці) та петроліти(нафта, природні горючі гази, озокерит).
Найширшу і найрізноманітнішу класифікацію серед цих копалин має нафта. Я розгляну найбільш розповсюджену.
Класифікація нафт за густиною була запроваджена на ранніх етапах розвитку нафтопереробної промисловості. Згідно з нею їх поділяють на: легкі – менше 828 кг/м3; обважнені – 828 .884 кг/м3; важкі – більше 885 кг/м3, але вона не відображає дійсного кількісного хімічного чи групового вуглеводневого складу нафти і може бути використана лише для попередньої оцінки їх властивостей.
Класифікація ГрозННДІ запропонована Грозненським нафтовим науково-дослідним інститутом. Вона відображає хімічний склад нафти. В її основу покладено переважний вміст в нафті якогось одного або декількох класів вуглеводнів. Згідно з нею розрізняють такі типи нафти: парафінові, парафіно-нафтенові, нафтенові, парафіно-нафтено-ароматич-ні, нафтено-ароматичні та ароматичні.
Технологічна класифікація була введена 1967р. і використовується зараз, оскільки дає найбільш повну інформацію про хімічний та груповий вуглеводневий склад нафт. Згідно з нею всі нафти поділяють на класи за вмістом сірки в нафті, бензині, реактивному та дизельному паливі; типи нафти за виходом фракцій, які википають до 3500С; групи за потенційним вмістом базових олив та їх індексом в’язкості; види за вмістом твердих парафінових вуглеводнів у нафті.
Залежно від вмісту сірки у нафті та її фракціях поділяють на 3 класи: - І клас – малосіркова нафта. Вміст сірки в нафті – не більше 0,5 %; у бензиновій і гасовій фракції – не більше 0,1%; у дизельній - не більше 0,2%.
- ІІ клас – сіркова нафта. Вміст сірки в нафті – 0,51 .2,0 %; у бензиновій – не більше 0,1 %; у гасовій - не більше 0,25 %; у дизельній до1,0 %.
- ІІІ клас – високосіркова нафта. Вміст сірки у нафті – більше 2%; у гасовій – більше 0,25 %; у бензиновій фракції – більше 0,1 %; у дизельній – більше 1%.
Залежно від виходу фракцій, що википають до 3500С, нафти поділяють на 3 типи: - Т1 – вміст фракцій до 3500С – не менше 55%; Т2 - 45 .54,9%; Т3 – до 45%.
Залежно від сумарного вмісту дистилятних та залишкових базових олив нафти поділяють на 3 групи: - М1 – кількість базових олив - не менше 25 %; М2 – кількість базових олив – 15 .24,9 %; М3 –до 25 %.
Залежно від значення індексу в’язкості базових олив розрізняють 4 підгрупи: І1 – більше 95; І2 -90 .95; І3 – 85 .89,9; І4 – до 85.
Залежно від вмісту твердих парафінів нафти поділяють на 3 види: П1 – малопарафіниста нафта. Парафінів не більше 1,5%; П2 – парафіниста нафта – 1,51 .6,0%; П3 – високопарафіниста – більше 6%.
Згідно з цією класифікацією кожній нафті присвоюють шифр відповідно до її характеристики. Наприклад, шифр полтавської нафти ІТ3М3І4П2 або 13342. Маючи шифр будь-якої нафти, можна зробити висновок про її склад та характеристику. Цю інформацію використовують при виборі варіанта переробки даної нафти.
Що ж до горючих газів, то їх поділяють на: природні, попутні та нафто - заводські гази. Природні гази добуваються із самостійних газових родовищ. Попутні нафтові гази добуваються разом з нафтою. Вони розчинені в ній і виділяються з неї при її виході на поверхню. Склад попутних газів різко відрізняється від складу природних. Вміст етану та важких компонентів у ньому набагато вищий і може в сумі досягти 50% маси. Тому суміш розділяють і використовують як паливо та хімічну сировину. Суміш пропану і бутану зріджують та зберігають під тиском у балонах. Це дає змогу транспортувати газ у місця, не підключені до мережі газопроводів. Нафто заводські гази утворюються при переробці нафти на заводах в ході термічних, термокаталітичних та інших процесів переробки нафти і використовуються як паливо у промисловості .
Що до вугілля, то воно теж має свою класифікацію. Найперше за чим його класифікують – це кількістю вуглецю в породі. Таке вугілля, в якому його є до 70 % називають бурим, таке вугілля, в якому вуглецю є від 70 до 95 % називають кам’яним, а в тому у якому вміст карбону більше 95 % називають антрацитом. Але це дає тільки загальну характеристику, а в промисловості вугілля класифікують за „марками”. Вона ґрунтується на генетичному принципі, на зміні вугільної речовини від торфоподібної материнської породи до антрациту. Найпоширенішою є так звана донецька класифікація, за якою розрізняють такі типи вугілля: довгополуменеве(Д), газове(Г), паровично-жирне(ПЖ), коксівне(К), паровично-спікливе(ПС) та пісне(П). Перше використовується як паливо, друге для добування світильного газу, третє для отримання масел з вугілля, коксівне – для добування коксу, решта – в хімічній промисловості.
Торф класифікується за декількома ознаками, зокрема за складом рослинних решток, ступенем їхнього розкладання та зольністю. У залежності від типу рослин він поділяється на сфагновий, моховий , осоковий. За ступенем розкладання - на слаборозкладений, середнньороз кладений, сильнорозкладений. За вмістом мінеральної речовини - на слабозольний, середньозольний і високозольний.
Що до горючих сланців, то в них як такої класифікації немає. Їх можуть характеризувати за кольором, густиною або за місцем видобування.
Взагалі, чим потрібніша корисна копалина, тим ширша класифікація виникає, для кращої подальшої її переробки.
Завантажити реферат