Сторінка
5

Паливні корисні копалини: нафта, газ, вугілля, сланці, торф

3.3КЛАСИФІКАЦІЯ ПАЛИВНИХ КОРИСНИХ КОПАЛИН

Через різноманітність типів каустобіолітів виникла потреба в їх класи -

фікації, яка потім буде визначати напрям переробки цих копалин.

Вони поділяються на 3 головні групи: гумусові(торф, буре та кам’яне вугілля); сапропелеві(горючі сланці) та петроліти(нафта, природні горючі гази, озокерит).

Найширшу і найрізноманітнішу класифікацію серед цих копалин має нафта. Я розгляну найбільш розповсюджену.

Класифікація нафт за густиною була запроваджена на ранніх етапах розвитку нафтопереробної промисловості. Згідно з нею їх поділяють на: легкі – менше 828 кг/м3; обважнені – 828 .884 кг/м3; важкі – більше 885 кг/м3, але вона не відображає дійсного кількісного хімічного чи групового вуглеводневого складу нафти і може бути використана лише для попередньої оцінки їх властивостей.

Класифікація ГрозННДІ запропонована Грозненським нафтовим науково-дослідним інститутом. Вона відображає хімічний склад нафти. В її основу покладено переважний вміст в нафті якогось одного або декількох класів вуглеводнів. Згідно з нею розрізняють такі типи нафти: парафінові, парафіно-нафтенові, нафтенові, парафіно-нафтено-ароматич-ні, нафтено-ароматичні та ароматичні.

Технологічна класифікація була введена 1967р. і використовується зараз, оскільки дає найбільш повну інформацію про хімічний та груповий вуглеводневий склад нафт. Згідно з нею всі нафти поділяють на класи за вмістом сірки в нафті, бензині, реактивному та дизельному паливі; типи нафти за виходом фракцій, які википають до 3500С; групи за потенційним вмістом базових олив та їх індексом в’язкості; види за вмістом твердих парафінових вуглеводнів у нафті.

Залежно від вмісту сірки у нафті та її фракціях поділяють на 3 класи: - І клас – малосіркова нафта. Вміст сірки в нафті – не більше 0,5 %; у бензиновій і гасовій фракції – не більше 0,1%; у дизельній - не більше 0,2%.

- ІІ клас – сіркова нафта. Вміст сірки в нафті – 0,51 .2,0 %; у бензиновій – не більше 0,1 %; у гасовій - не більше 0,25 %; у дизельній до1,0 %.

- ІІІ клас – високосіркова нафта. Вміст сірки у нафті – більше 2%; у гасовій – більше 0,25 %; у бензиновій фракції – більше 0,1 %; у дизельній – більше 1%.

Залежно від виходу фракцій, що википають до 3500С, нафти поділяють на 3 типи: - Т1 – вміст фракцій до 3500С – не менше 55%; Т2 - 45 .54,9%; Т3 – до 45%.

Залежно від сумарного вмісту дистилятних та залишкових базових олив нафти поділяють на 3 групи: - М1 – кількість базових олив - не менше 25 %; М2 – кількість базових олив – 15 .24,9 %; М3 –до 25 %.

Залежно від значення індексу в’язкості базових олив розрізняють 4 підгрупи: І1 – більше 95; І2 -90 .95; І3 – 85 .89,9; І4 – до 85.

Залежно від вмісту твердих парафінів нафти поділяють на 3 види: П1 – малопарафіниста нафта. Парафінів не більше 1,5%; П2 – парафіниста нафта – 1,51 .6,0%; П3 – високопарафіниста – більше 6%.

Згідно з цією класифікацією кожній нафті присвоюють шифр відповідно до її характеристики. Наприклад, шифр полтавської нафти ІТ3М3І4П2 або 13342. Маючи шифр будь-якої нафти, можна зробити висновок про її склад та характеристику. Цю інформацію використовують при виборі варіанта переробки даної нафти.

Що ж до горючих газів, то їх поділяють на: природні, попутні та нафто - заводські гази. Природні гази добуваються із самостійних газових родовищ. Попутні нафтові гази добуваються разом з нафтою. Вони розчинені в ній і виділяються з неї при її виході на поверхню. Склад попутних газів різко відрізняється від складу природних. Вміст етану та важких компонентів у ньому набагато вищий і може в сумі досягти 50% маси. Тому суміш розділяють і використовують як паливо та хімічну сировину. Суміш пропану і бутану зріджують та зберігають під тиском у балонах. Це дає змогу транспортувати газ у місця, не підключені до мережі газопроводів. Нафто заводські гази утворюються при переробці нафти на заводах в ході термічних, термокаталітичних та інших процесів переробки нафти і використовуються як паливо у промисловості .

Що до вугілля, то воно теж має свою класифікацію. Найперше за чим його класифікують – це кількістю вуглецю в породі. Таке вугілля, в якому його є до 70 % називають бурим, таке вугілля, в якому вуглецю є від 70 до 95 % називають кам’яним, а в тому у якому вміст карбону більше 95 % називають антрацитом. Але це дає тільки загальну характеристику, а в промисловості вугілля класифікують за „марками”. Вона ґрунтується на генетичному принципі, на зміні вугільної речовини від торфоподібної материнської породи до антрациту. Найпоширенішою є так звана донецька класифікація, за якою розрізняють такі типи вугілля: довгополуменеве(Д), газове(Г), паровично-жирне(ПЖ), коксівне(К), паровично-спікливе(ПС) та пісне(П). Перше використовується як паливо, друге для добування світильного газу, третє для отримання масел з вугілля, коксівне – для добування коксу, решта – в хімічній промисловості.

Торф класифікується за декількома ознаками, зокрема за складом рослинних решток, ступенем їхнього розкладання та зольністю. У залежності від типу рослин він поділяється на сфагновий, моховий , осоковий. За ступенем розкладання - на слаборозкладений, середнньороз кладений, сильнорозкладений. За вмістом мінеральної речовини - на слабозольний, середньозольний і високозольний.

Що до горючих сланців, то в них як такої класифікації немає. Їх можуть характеризувати за кольором, густиною або за місцем видобування.

Взагалі, чим потрібніша корисна копалина, тим ширша класифікація виникає, для кращої подальшої її переробки.