Сторінка
3

Україна у 1914-1917 роках

Звичайно, під час війни населення Галичини й Буковини опи­нилось у скрутному становищі. Сучасний історик Т. Гунчак зазна­чає: «З одного боку його мордували росіяни, намагаючись вибити з нього почуття національної свідомості й самопошани, з іншо­го — над ним знущалися австрійці та мадяри, звинувачуючи у ру­софільстві».

Наприкінці 1916р. на фронтах, у тому числі на Південно-Західному, знову велася позиційна війна.

Багатим на військово-політичні події виявився 1917р. У Росія перемогла Лютнева буржуазно-демократична революція, внаслідок якої було повалено самодержавство і до влади прийшов Тимчасовий уряд (ТУ). З'явилась перспектива покінчити з війною. Але ТУ стояв на позиціях продовження війни до «переможного кінця».

Організований ТУ наступ призвів до розгрому російських військ у Галичині і на Буковині. Вже вкотре західноукраїнські землі стали ареною кривавих битв.

Після бурхливих подій у Росії, які згодом докладно розглядати­муться, 25 жовтня (7 листопада за новим стилем) 1917р. до влади у Петрограді внаслідок перевороту приходять більшовики. ТУ були повалено, у грудні уряд В. Леніна починає мирні переговори.

Австрійське командування не поспішало вводити «усусів» у бій, оскільки не було впевнене в їхній лояльності.

Відтепер, після успішного випробування, австрійське команду­вання направляло «усусів» на найнебезпечніші ділянки фронту. В 1915—1916рр. вони брали участь у боях із частинами російської армії під Галичем, Бережанами, біля містечка Козова. Та найбільшу мужність і героїзм «усуси» засвідчили в боях за гори Маківка та Лисеня.

Учням пропонується уважно роздивитися карту «Бій за гору Маківка (28 квітня — 2 травня 1915 р.)Ч [1, с. 3].

Під час кривавих боїв за гору Маківка в Карпатах, що тривали протягом квітня 1915р., «усусам» випало стати головною ударною силою. Саме в боях за Маківку стався перелом у військових операціях на користь німецько-австрійських союзників. «Усуси» перейшли в наступ і в червні першими увійшли до Галича.

У липні 1915 р. був сформований полк УСС на 2200 бійців, яким командував Г. Коссак. Зазнавши в боях великих втрат, полк був відведений у тил на переформування і лише на початку травня 1916 р. повернувся на фронт.

Протягом серпня—вересня полк витримував артилерійський во­гонь і безперервні атаки російських військ під час Брусиловського прориву. Ще одна гора — Лисоня, на якій закріпилися «усуси», стала місцем їхньої героїчної слави. Опинившись в оточенні, полк УСС перестав існувати. Залишки «усусів» удруге було відправлено на переформування й поповнення, взимку 1917р. вони знову були в окопах. На початку 1918р. у Києві було завершено створення ку­реня УСС — найбоєздатнішої частини тодішніх українських військ на чолі з Є. Коновальцем. Це була перша спроба організувати україн­ську національну армію.

З початком війни різко зросла потреба в паливі, насамперед у кам’яному вугіллі. З втратою в 1915 р. Домбровського вугільного басейну (Польща) і припиненням імпорту вугілля Донбас залишався єдиним постачальником вугілля дол. Всієї країни. Загальний видобуток його тут із 1544 млн пудів у мирному 1913 р. сягнув за три роки ледве 1744 млн пудів. Хоча кількість найманих робітників, які спускалися в забій зросла. Парадокс?

Навіть оборонні підприємства не завжди одержували потрібну кількість палива. Країна переживала гостру енергетичну кризу.

Поступово розруха охопила залізниці. Не вистачало паровозів, вагонів, вугілля, страшним лихом насувалась дезорганізація, пара­лізуючи транспорт. На початку 1916 р. на залізничних станціях зо­середилося 150 тис. вагонів неперевезених вантажів.

— Як вплинула війна на розвиток сільського господарства?

До армії з сіл України було мобілізовано 1/2 працездатних чоловіків.

Посівні площі скоротилися на 1880 тис. десятин, знизилася вро­жайність — у середньому на 8 %, збір зернових зменшувався на 200 млн пудів щорічно.

На 1917р. з 4 млн селянських господарств в Україні 640 тис. не мали посівів, 1 млн 400 тис. були безкінними, 1 млн 142 тис. не мали корів.

Наростання господарського занепаду посилювалося розладом гро­шового обігу. Щоб покрити величезні воєнні витрати, царизм збіль­шував насамперед випуск паперових грошей, забезпечуваних золо­том тільки на 14—15 %. Збільшувалися прямі і непрямі податки, накопичувалися внутрішні та зовнішні борги. Усе це важким тяга­рем лягало на трудящі маси.

Збільшувався робочий день, на багатьох підприємствах він тривав 15—16 годин;

З початком війни на ряді фабрик і заводів, зокрема тих, що пра­цювали на потреби фронту, знизилася номінальна заробітна плата;

Різко підскочили ціни на продукти і товари масового споживан­ня, наприклад у 1916 р. вони зросли в 4—8 разів на предмети пер­шої необхідності.

Учитель підкреслює, що з кожним днем загострювалася продоволь­ча криза. У містах стали типовим явищем тисячні черги біля хліб­них крамниць. Солдати часто одержували не більше половини належ­ного їм за нормою пайка.

З весни 1915р. під впливом значного погіршення економічного становища робітників, а також під впливом поразок на фронтах страйкова боротьба по всій країні, зокрема в Україні, стала знову грізно Зростати. В її авангарді йшли робітники Петрограда і Москви, ^країні з серпня 1914 р. по вересень 1915 р. відбулося 100 страйків, в яких узяли участь понад 43 тис. робітників. З жовтня 1915 р. по вересень 1916 р. в Україні відбулося 228 страйків за участю МЕ»Ц же 204 тис. робітників.

Тривалими і масовими були страйки робітників шахт і заводів Донбасу.

Таким чином, погіршення економічного становища, поразки царських військ на фронтах, страйкова боротьба робітників зумовили розгортання селянського руху.

Дедалі частішають випадки захоплювання поміщицької землі потрави посівів і сінокосів, вирубки лісу. Разом із тим, від 19151 набирають масовості такі вияви непокори селянства, як відмова платити податки, протидія реквізиціям продовольства, худоби тощо. Загальна статистика непослуху владі вражає; всього від серпня 1914 до кінця 1916 р. в Україні зафіксовано понад 160 селянських виступів, з них на Поділлі — 50, на Київщині — 32, на Харківщині — 28.І Приблизно у 20 % бунти супроводжувалися сутичками з поліцією та поміщицькою вартою, десь третина закінчувалась арештами та ув'язненням заводіїв і активістів.