Сторінка
2

Україна у 1914-1917 роках

насильницька русифікація;

репресії проти місцевої інтелігенції;

гоніння на греко-католиків (200 уніатських громад були перетворені на православні парафії);

масові депортації населення (з Галичини було виселено 12 тис. звинувачених у неблагонадійності).

— Зробіть висновок про характер політики російської адміністра­ції в Галичині й Північній Буковині.

Навіть добре відомий своїми консервативними поглядами лідер партії кадетів П. Мілюков, член Державної думи, змушений був назвати політику царського уряду в Західній Україні «європейським скандалом».

Яскравим прикладом репресивної політики щодо греко-католя ків, зокрема відомих представників духовенства, є арешт (15 вересня 1914 р.) та ув'язнення митрополита Української греко-католицької церкви А. Шептицького.

У ході подальшого розгляду матеріалу повз увагу класу не повин­на пройти така деталь: коли внаслідок зміни ситуації на фронті російські війська змушені були відступити, залишивши Галичину, австрійська влада спрямувала жорстокі репресії проти тих україн­ських громад, які перейшли до православ'я. Було створено 21 конц­табір, де загинули десятки тисяч галичан, звинувачених у москвофільстві.

Серед українських політичних діячів Росії виникло дві течії — так звані «оборонці» й «пораженці».

Більшість українських партій і організацій Наддніпрянської Украї­ни виступали за перемогу у війні. Оборонницьку проросійську пози­цію зайняло Товариство українських поступовців (ТУП). їхня газе­та «Рада» закликала українців стати на захист Російської держави. «Ми,— згадував пізніше відомий діяч ТУПу О. Лотоцький,— діли­ли долю з Росією . ми стояли на тому, що перемога демократичних сил Росії — це заразом і наша перемога».

— Поясніть, чому таку позицію обрало ТУП з початком війни. До «оборонців» належала й частина Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) з її лідером С. Петлюрою. Вона теж закликала виконати «свій обов'язок громадян Росії». Прихиль­ники С. Петлюри вважали, що після перемоги в Росії з'явиться мож­ливість конституційним, демократичним шляхом вирішити пробле­ми Україні.

— Чи були реальними ці сподівання? Чому саме?

Пораженці» (частина УСДРП на чолі з В. Винниченком) вважали, Що поразка Росії у війні призведе до революції і здобуття Україною автономії в межах нової, демократичної Росії. Прихильники цієї так­тики висували гасло «Геть війну! Хай живе автономія України!

З метою підтримки російської армії, посилення її оборонного потенціалу було створено Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст. Членами Комітет стали відомі представники українського руху Д.Дорошенко, П. Ніковський та інші . С.Петлюра був призначений помічником уповноваженого Союзу. Українська інтелігенція відкрила й утримувала на власні кошти госпіталь для поранених.

У лютому—березні 1915 р. російські війська вели важкі бої в Карі патах, 9 березня капітулював австро-угорський гарнізон Перемишля. Російські війська захопили 120 тис, полонених, серед здобути! трофеїв виявилося 900 гармат.

Тим часом німецьке командування зосереджувало на Східному фронті за рахунок перекидання частин із Західного великі війсь­кові сили, готуючись розгромити російські війська і, отже, виве­сти Росію з війни. Головний удар передбачалося завдати в Гали­чині. Для цього було створено нову, 11-ту німецьку армію під командуванням генерала Макензена. Разом з нею діяла 4-та авст­рійська армія. У районі прориву, на 35-кілометровій ділянці фронту між містами Горліце і Громнік, Макензен створив значну перева­гу: в живій силі — вдвічі, в артилерії — у 8 разів, зокрема у важкій — у 40 разів.

Увечері 18 квітня 1915 р. німецька артилерія почала масований обстріл позицій російських військ, який тривав майже добу. Після цього 11-та німецька армія перейшла в наступ. 3-тя російська армія змушена була відступити за р. Сян, почали відступ й інші армії Південно-Західного фронту: 8-ма 21 травня залишила Перемишль, 11-та і 9-та перейшли за Дністер. 9 червня російські війська залишили Львів, а на кінець червня — переважну частину Галичини. Росій­ське командування, щоб уникнути оточення і розгрому своїх військ у «польському мішку» — між Віолою і Бугом, почало їх відводити.

До осені 1916 р. російські війська залишили Польщу, Литву, части­ну Латвії і Білорусії. Під німецько-австрійську окупацію потрапили й українські землі — Східна Галичина, Північна Буковина і п'ять повітів Волині.

У 1916 р. найбільш активні й широкі воєнні дії мали місце на Південно-Західному фронті, де розгорнувся успішний контрнаступ. Під керівництвом командуючого фронтом генерала О. Врусилова було проведено ретельну й добре замасковану підготовку прориву по всьому фронту (він отримав назву Врусиловського). Після тривалої артиле­рійської підготовки чотири російські армії перейшли в наступ і не­забаром прорвали фронт австрійських військ. 8-ма російська армія зайняла м. Луцьк, а 4 червня — м. Чернівці, За три дні наступу було взято в полон 100 тис. чоловік.

На середину серпня російські війська підійшли до карпатських перевалів, визволили від австрійських військ усю Буковину й пів­денну Галичину, Але через нестачу боєприпасів, не маючи підтрим­ки інших фронтів і союзників, війська Південно-Західного фронту просунутися далі не змогли. Унаслідок Брусиловського прориву ні­мецьке командування вимушене було припинити наступ у Франції на м. Верден і перекинути із заходу на російський фронт 11 дивізій. Цим була врятована від розгрому Італія. У серпні 1916р. у війну проти Німеччини вступила Румунія.