Сторінка
1

Перші українські танки та артилерійські тягачі

Незалежна Україна - одна з небагатьох світових держав, яка має розвинене виробництво сучасних танків та бойових гусеничних машин. Вона має не лише розвинену виробничу базу для масового виготовлення об'єктів бронетанкової техніки - Харківський завод важкого машинобудування (ХЗВМ) імені В.А. Малишева, а й власне спеціалізоване конструкторське підприємство - Харківське конструкторське бюро з машинобудування (ХКБМ), яке носить ім'я видатного конструктора бойових гусеничних машин А.А. Морозова. Обидва підприємства мають власну школу машинобудування та спільну історію розвитку. Танки та артилерійські тягачі, виготовлені харківськими машинобудівниками, завжди були гордістю радянських збройних сил. А сьогодні вони становлять основу бронетанкових військ України. Сучасні основні бойові танки Т-80УД та Т-84, транспортер-тягач МТ-Т харківського виробництва стали візитною карткою України на міжнародному ринку озброєнь. Високий технічний рівень, конструктивна простота та надійність у поєднані з високими технічними показниками - ось що характеризує сучасну продукцію українських танкобудівників. Саме ці риси були покладені в основу ще перших проектів вітчизняних танків та тягачів, до створення яких у Харкові приступили в середині двадцятих років минулого сторіччя.

У Російській імперії, окрім декількох дослідних зразків, танки серійно не виготовлялися. Вперше на українській землі танки з'явилися лише у березні 1919 році під час громадянської війни у складі "Добровольчої" армії генерала Денікіна та Французького експедиційного корпусу. Це були легкі танки французькі типу "Рено" FT-17, середні англійські танки Mk А "Тейлор" та важкі Mk V "Рикардо".

Уперше вони були застосовані проти частин 1-ї Задніпровської дивізії Червоної армії на Південному фронті біля селища Березівка під Одесою.

Наприкінці 1920 року в автотанкових загонах Червоної армії почали з'являтися танки вітчизняного виробництва. 31 серпня 1920 року у випробувальний пробіг вийшов перший "Рено Русский", якого було зібрано на заводі "Красное Сормово". Цей танк, перший з 15 виготовлених на сормовському заводі, більш відомий як "Борец за свободу тов. Ленин".

Однак через недосконалість конструкції танка та брак необхідних для масового виготовлення вузлів і матеріалів, технологічного оснащення, та насамперед кваліфікованих інженерних та робочих кадрів виробництво танків "Рено Русский" згорнули. До грудня 1920 року в лавах Червоної армії нараховувалось 96 трофейних та вітчизняних танків.

Крім того, 2 листопада 1919 року в газеті "Известия Народного комисариата по военным делам", були опубліковані умови конкурсу на проект нового танка для Червоної армії. У 1922 році було проведено другий відкритий конкурс на проект нового танка. Однак, знищена громадянською війною, економіка молодої Радянської держави не давала можливість організувати навіть дослідного виробництва танків.

У 1923 році роботу із систематизації наявного досвіду проектування танків було покладено на Головне управління військової промисловості ВРНГ1. На рік пізніше, 6 травня 1924 року, в Москві у складі Орудійно-арсенального тресту (ОАТ) було відкрито Головне танкове конструкторське бюро (ГКБ ОАТ), під керівництвом С.П. Шукалова. В ГКБ ОАТ протягом 1924-1925 років було розроблено декілька цікавих проектів танків. Однак через відсутність у складі ГКБ ОАТ виробничої бази, жоден з них не було доведено навіть до створення дослідного зразка.

Керівництво Червоної армії вимагало від ГУВП ВРНГ негайних дій щодо переоснащення броньованих сил новою матеріальною частиною, через те що в строю знаходилися застарілі, без запчастин і гранично зношені трофейні та вітчизняні машини. Крім того, у квітні 1925 року склалося критичне становище з танковим озброєнням. Забезпеченість танків "Рикардо" (Mk V) справними 57-мм гарматами становила лише 10 %, а гарматні танки "Рено" та "Рено Русский" були зовсім не озброєними. Як часткову заміну було запропоновано використовувати кулемети "Максим".

24 жовтня 1925 року в Мобілізаційно-плановому управлінні РСЧА відбулась нарада з питань танкового будівництва, на якій були розглянуті всі проектно-конструкторські роботи. Рішенням наради було фактично згорнуто проектування позиційного (важкого) танка, а всі зусилля концентрувалися на створенні малого (легкого) та маневреного (середнього) танків.

Другого червня 1926 року командуванням РСЧА2 та керівництвом ГУВП ВРНГ було прийнято трирічну програму танкобудування. Кількість та типи необхідних бойових машин визначалися з необхідності прориву укріпленої оборони супротивника на дільниці 10 кілометрів силами двох дивізій з можливістю розвитку успіху в глибину до 30 кілометрів та виходу на оперативний простір.

У світлі виконання цієї програми було виготовлено перший танк, створений на українській землі.

ПРОЕКТ ПЕРШОГО УКРАЇНСЬКОГО ТАНКА Т-12

Рішення про проектування маневреного танка було прийнято у 1927 році, коли виконання мінімального плану трирічного розвитку виробництва вітчизняних танків супроводу піхоти типу МС-1 (Т-18) було частково виконано.

Технічне завдання на розробку маневреного танка було видано ГКБ ОАТ3 у Москві 17 жовтня 1927 року. За базовий завод для освоєння серійного виробництва нового танка було обрано ДХПЗ4. Таке рішення було зовсім не випадковим, оскільки на ДХПЗ, починаючи з 1923 року, вже було налагоджено серійне виробництво гусеничних тракторів "Комунар", прототипом якого був німецький гусеничний трактор "Hanomag". ДХПЗ також мав досвід виробництва дизельмоторів типу "Zulhcer" та "МAN".

Офіційним документом, який визначав початок робіт зпідготовки виробництва танків на ДХПЗ, була Постанова постійної мобілізаційної наради. Постанова була прийнята 1 грудня 1927 року, згідно з якою, Головне управління металевої промисловості доручало керівництву ДХПЗ організувати на заводі виробництво танків та гусеничних тракторів5. У грудні 1927 року на ДХПЗ зі складу тракторного виробництва було створено конструкторську групу для сумісного з ГКБ ОАТ проектування маневреного танка.

ГКБ ОАТ здійснювало загальне керівництво проектом, а також розробляло броньовий корпус, башту танка, установку озброєння та робочі місця членів екіпажу. Танковий відділ у складі КБ ДХПЗ розробляв трансмісію та ходову частину танка, а також супроводжував виробництво дослідного зразку маневреного танка, який отримав індекс Т-12 (Т1-12).