Сторінка
5

Перші українські танки та артилерійські тягачі

У бойових діях маневрені танки участі не брали. Однак 2 березня 1938 року, згідно з розпорядженням, наркома озброєння, 22 танки Т-24, які не підлягали ремонту, було передано у розпорядження УРів12 прикордонних округів як нерухомі вогневі точки. При цьому двигуни, трансмісію та ходову частину танків було здано як металобрухт. На жаль, жодних даних про бойове застосування танків-ДОТ-ів не збереглося.

До нашого часу жодного екземпляра танка Т-24 не збереглося. Останній маневрений танк Т-24, що знаходився у підмосковній Кубинці було знищено під час Другої світової війни. Вірогідніше за все, його було розібрано на металобрухт. На цьому історія створення першого серійного радянського середнього танка, виготовленого на території України, закінчується.

ПЕРШІ УКРАЇНСЬКІ АРТИЛЕРІЙСЬКІ ТЯГАЧІ

Історія виготовлення першого спеціалізованого артилерійського тягача, як і історія створення перших танків, почалася з освоєння на ДХПЗ у 1924 році серійного виробництва гусеничного трактора "Комунар", прототипом якого був німецький гусеничний трактор "Hanomag".

Для забезпечення серійного виробництва гусеничних тракторів у складі технічної контори ДХПЗ було створено конструкторську групу, на чолі з І.М. Костянтином. Ця ж група, після виділення з її складу танкового відділу, займалася подальшим удосконаленням конструкції гусеничного трактора "Комунар"

Це був двогусеничний трактор з клепаною рамою, яка була одним цілим з рамами гусениць. Внаслідок жорсткого кріплення ходової частини до рам гусениць вони не могли прилаштовуватися до рельєфу місцевості. Тому лише частина опорної поверхні зчіплювалась з ґрунтом . Гусеничні рами та їх механізми, сприймаючи удари, передавали їх на остов трактора. Внаслідок чого в корпусі машини виникали значні навантаження. Тому конструкція корпусу була зроблена з великим запасом міцності, що призвело до зростання маси трактора та його вартості.

Трактор випускався з трьома типами двигунів, які відрізнялися потужністю та типом пального, яке вони споживали. Циліндри двигуна виготовлялися та монтувалися в ряд, окремо один від одного. Двигун мав рідинну систему охолодження. Мастило на змащування двигуна поступало під тиском за допомогою шестеренчастого насосу. Запалювання від магнето високої напруги з автоматичним регулюванням моменту запалювання.

Організація виробництва тракторів на ДХПЗ на перший погляд відповідала основним вимогам масового виробництва. Цех механічного відділення було розбито на десять прогонів, розташованих перпендикулярно до збирального цеху. В кожному прогоні виготовлялися окремі вузли трактора. Однак, не зважаючи на зовнішні ознаки, організувати масове виробництво тракторів не вдалося. Тому було багато причин. По-перше з 1,5 мільйона карбованців, передбачених на реконструкцію заводу, ДХПЗ отримав лише 250 тисяч. По-друге, обладнання та оснащення заводу було застарілим та не відповідало вимогам виробництва. Не вистачало якісних сталей, інструменту та підготовлених кадрів. Тому запланований річний випуск 300 тракторів на ДХПЗ було досягнуто лише у 1930 році.

Тривалий час трактор "Комінтерн" використовувався у РСЧА як тягач для важких артилерійських систем. На базі трактора було виготовлено дослідний зразок самохідної 76,2-мм польової гармати.

Через те, що на початку 30-х років трактор "Комунар" морально та фізично застарів і зовсім не відповідав вимогам керівництва РСЧА ні за потужністю, ні за швидкістю буксування артилерійських систем, Головне артилерійське управління видало ДХПЗ завдання на розробку нового спеціалізованого артилерійського тягача. Гусеничний тягач, а за тодішньою термінологією, важкий трактор, мав буксувати артилерійські системи вагою до 11 тонн зі швидкістю 15 кілометрів на годину.

Конструкторська група під керівництвом Б.Н. Воронова приступила до розробки нового спеціального артилерійського тягача, який у 1933 році отримав назву "Комінтерн". З метою спрощення виробництва та забезпечення комплектуючими деталями було прийнято рішення про уніфікацію конструкції тягача та нового маневреного танка Т-24, виробництво якого почалося на ДХПЗ у липні 1930 року. В 1931 році було зібрано декілька дослідних зразків тягача, які отримали умовну назву БНВ-1 та БНВ-2 (за ініціалами керівника групи). Вони були виконані за тракторною схемою.

При випробуванні дослідних зразків тягача з'ясувалося, що виготовлений за тракторною схемою він не мав ніяких переваг над попередником. Незважаючи на зняття з виробництва базового танка Т-24, роботи над удосконаленням тягача тривали. Хиби конструкції усувалися під керівництвом М.Г. Зубарева.

Конструкція тягача зазнала кардинальних змін. Він отримав закриту кабіну та вантажну платформу. Кабіна тягача була частково уніфікована з автомобілем ЗИС-5, однак місце механіка-водія як і на танку Т-24 залишилося праворуч від поздовжньої вісі. У дерев'яній вантажній платформі з трьома відкидними бортами, тентом, який встановлювався за потребою, та двома поперечними сидіннями могли розташовуватися 12 чоловік. Крім того, розміри платформи дозволяли перевозити боєкомплект артилерійської системи, яка буксується. Він мав ще низку вдосконалень.

Уперше у вітчизняній практиці на тягачі було встановлено тягову лебідку, потужністю 10 тисяч кілограм сил та робочою довжиною 30 метрів. Лебідку було розташовано у середній частині рами за коробкою передач. Вона мала спеціальну муфту, яка захищала її від перевантажень.

При створенні тягача широко застосовувалися елементи ходової частини танка Т-24. Ходова частина тягача складалася з двох спрямовуючих та ведучих коліс і восьми балансирних теліжок з пружними амортизаторами.

Машина вийшла дуже вдалою. У квітні 1934 року почалося виготовлення установочної партії з 50 тягачів. Починаючи з 1935 року на ДХПЗ почалося серійне виготовлення "Комінтернів". Кожного місяця завод виробляв 25 - 30 машин.

Військові випробування вдосконаленого тягача "Комінтерн" проводилися з серпня по листопад 1937 року. Випробування показали, що в цілому машина відповідає вимогам щодо буксування артилерійських систем калібру до 152 міліметрів. Тягач масою 10,5 тон мав непогану прохідність по м'якому ґрунту. Він долав підйом крутизною до 34 градусів, а з причепом - до 16 градусів. Міг рухатися по косогору з уклоном 19 градусів. З легкістю брав рів завширшки до 1,3 метрів та ескарп з висотою стіни близько 0,7 метрів. Тягач долав брід глибиною до 0,75 метрів.

Однак у ході випробувань були виявлені окремі вади. Так, наприклад, тягач мав відносно вузьку колію, внаслідок чого був нестійкий у поперечній площині. Крім того, швидко зношувалися зубці ведучих коліс, внаслідок чого спадали гусеничні стрічки. Недостатньо міцним був первинний вал коробки передач. Більшість з цих вад було усунено під час серійного виробництва.

Артилерійський тягач "Комінтерн" серійно виготовлявся до 1940 року, поки його не змінив досконаліший артилерійський тягач "Ворошиловець". За час виробництва було зібрано 1798 тягачів, які широко використовувались як в армії, так і в народному господарстві. До лав Червоної армії було передано 1712 тягачів. В артилерійських частинах РГК13 нараховувалося близько 1017 тягачів" Комінтерн". Вони використовувалися для буксування всіх типів гармат калібру від 122 до 152 міліметрів, а іноді і 203-мм гаубиць Б-4, які мали гусеничний хід. "Комінтерни" широко застосовувалися у війні. На початку 1945 року у лавах діючої армії нараховувалося 568 тягачів "Комінтерн". На жаль, до нашого часу не збереглося жодного тягача "Комінтерн".