Сторінка
2

Класифікація організаційних форм і видів економічного контролю

контролює діяльність Антимонопольного комітету Украї­ни і Фонду державного майна України;

перевіряє за дорученням Верховної Ради України відпо­відно до свого статусу кошторис витрат, пов'язаних із діяль­ністю Верховної Ради України та її апарату, допоміжних органів і служб Президента України та апарату Кабінету Міністрів України, а також витрачання коштів державними установами і організаціями, що діють за рубежем і фінансу­ються із Держбюджету України;

здійснює зв'язки з контрольними органами іноземних держав та відповідними міжнародними організаціями, укла­дає з ними угоди про співробітництво.

Рахункова палата має повноваження здійснювати кон­трольно-ревізійні, експертно-аналітичні, інформаційні та інші види діяльності, що забезпечують єдину систему контролю за використанням коштів загальнодержавних цільових фон­дів, позабюджетних фондів, фінансово-кредитних і валют­них ресурсів. Крім того, їй надано право провадити перевір­ки і ревізії діяльності Нацбанку України, Фонду державно­го майна, інших підзвітних Верховній Раді України органів, а також на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності у межах її функції.

Отже, Рахункова палата є головним органом фінансово-економічного контролю в Україні, у якому поєднаний загальнодержавний економічний і фінансовий контроль усіх ланок влади.

Державна податкова адміністрація України та її органи на місцях контролюють додержання законодавства про по­датки, правильність обчислення та своєчасність внесення до бюджету податків та інших платежів, встановлених зако­нодавством, а також вживають заходи щодо запобігання ухиленню юридичними і фізичними особами від сплати по­датків.

Державна контрольно-ревізійна служба України та її органи на місцях контролюють додержання фінансової дис­ципліни підприємствами і організаціями за територіальним поділом витрачання коштів із державного бюджету на со­ціальні потреби, утримання органів державного управління суб'єктами підприємства незалежно від форм власності.

Державне казначейство України та його підрозділи в регіонах контролюють витрачання коштів державного бюдже­ту установами і організаціями відповідно до їх кошторисів оперативно у момент витрачання їх. Так, установи і органі­зації, що фінансуються із державного бюджету, не можуть одержувати або переказувати кошти іншим суб'єктам із поточних рахунків у банках без попереднього контролю органів Державного казначейства України.

Фонд державного майна України (далі Фонд) є держав­ним органом, який здійснює державну політику в сфері при­ватизації державного майна, виступає орендодавцем майно­вих комплексів, що є загальнодержавною власністю. Підпо­рядкований він у своїй діяльності і підзвітний Верховній Раді України.

В Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі Фонд створює регіональні відділення. У разі потреби Фонд має право створювати представництва в інших містах, а також районах України.

Основними завданнями Фонду є:

захист майнових прав України на її території та за кор­доном;

реалізація прав розпорядження майном державних під­приємств у процесі приватизації їх, створення спільних під­приємств;

здійснення повноважень щодо організації та проведення приватизації майна підприємств, яке перебуває у загально­

державній власності, а також щодо орендодавця майна дер­жавних підприємств і організацій, їхніх структурних підроз­ділів;

сприяння процесові демонополізації економіки і створен­ню умов для конкуренції виробників.

Фонд відповідно до покладених на нього завдань:

розробляє і передає Кабінету Міністрів України проекти державних програм приватизації, організує і контролює ви­конання їх;

змінює у процесі приватизації організаційно-правову фор­му підприємств, що перебувають у загальнодержавній влас­ності, перетворенням їх у відкриті акціонерні товариства;

здійснює повноваження власника щодо частки акцій ак­ціонерних товариств, які не були реалізовані у процесі при­ватизації, зокрема несе відповідальність у межах зазначеної частки;

продає майно, що перебуває у загальнодержавній влас­ності, у процесі його приватизації, включаючи майно лікві­дованих підприємств і об'єктів незавершеного будівництва;

створює комісії з приватизації;

затверджує плани приватизації майна, що перебуває у загальнодержавній власності;

укладає договори з посередниками щодо організації під­готовки до приватизації та продажу об'єктів приватизації;

видає ліцензії посередникам;

здійснює зв'язок із місцевими органами приватизації;

вживає заходів щодо залучення іноземних інвесторів до процесу приватизації;

виступає орендодавцем майна цілісних майнових комп­лексів підприємств, організацій, їхніх структурних підрозді­лів, що є загальнодержавною власністю, дає дозвіл підпри­ємствам, організаціям на передавання в оренду майнових комплексів їх структурних підрозділів;

бере участь у створенні спільних підприємств, до статут­ного фонду яких передається майно, що є загальнодержав­ною власністю;

розробляє проекти нормативних актів із питань управ­ління майном, що є у державній власності, та його приватизації;

бере участь у розробці і укладені міждкржавних угод з питань власності та використання державного майна;

представляє інтереси України за кордоном із питань, що стосуються захисту майнових прав держави.

Актуальним є питання про форми власності. Вирішаль­ним у визначенні перспектив його розв'язання є визначення приватної власності. І тут слід особливо зазначити, що вперше на законодавчому рівні передбачається закріпити це право як основу свободи, духовної та економічної незалежності громадян. Поряд із приватною власністю законодавче та­кож закріплюється державна і колективна власність.

Поділ власності на державну і приватну об'єктивно визна­чає два основних суб'єкти права власності: державу і особу.

Щодо колективної власності (власності трудових колек­тивів, колективів-орендаторів, колективних підприємств, кооперативів, господарських товариств, професійних спілок тощо), то ця власність є самостійною формою. Її слід вважа­ти похідною від приватної. Колективна власність — це, по суті, спільна власність окремих осіб. Вона існує в усіх країнах і є лише засобом організації співпраці конкретних людей, у межах якої визначаються відносини між ними, порядок управління колективом і власністю. Через таку організацію і реалізуються функції володіння, користування й розпо­рядження майном.