Сторінка
2

Податкова система України , її становлення та розвиток

надходженнях у 2000 p. пояс­нюється не зменшенням їх суми (вона, навпаки, зросла), а збільшенням неподаткових над­ходжень до бюджету, зокрема, надходжень від приватизації дер­жавного майна. Решта податків, зборів та платежів податкового характеру (майже 20 загально­державних і 16 місцевих), а також усі неподаткові надходження за­безпечують бюджет тільки на 18,9% (1998 р.) - 35,2% (2000 p.).

Частка місцевих податків і зборів у зведеному бюджеті незнач­на - всього 1,7 (1998 і 1999 pp.) -2,1% (2000 p.). Проте для органів місцевого самоврядування ці по­датки і збори є одним з вагомих джерел фінансування їхньої діяльності. У структурі надходжень місцевих податків і зборів до місцевого бюджету найбільша ча­стка належить комунальному по­датку, ринковому збору, збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі, готельному збо­ру, податку з реклами (близько 97%), причому перші два (кому­нальний податок і ринковий збір) забезпечують майже 80% надходжень від місцевих податків і зборів. Решта 10 місцевих зборів у структурі надходжень від усіх місцевих податків і зборів станов­лять усього близько 3% (див. табл. 1.3).

Теорія та практичний досвід розвинутих країн світу свідчать про розмаїтість та гнучкість систем місцевих податків і зборів. Середі них група прямих податків на не­рухоме та рухоме майно, прямі податки на доходи, непрямі по­датки на продаж, місцеві подушні податки та інші податки. Зокрема, у Франції стягується понад 50 місцевих податків, в Італії - більш ніж 70, у Бельгії - понад 100 [51; 199, с. 121]. В Україні місцевих податків та зборів значно менше, а об'єкти оподаткування цими податками, на наш погляд, не зав­жди є логічними. Взяти хоча б три збори, пов'язані з діяльністю іпод­ромів (див. додаток Б), хоча кількість іподромів у країні не пе­ревищить і десятка. Не до по­рівняння і частка надходжень до бюджету від місцевих податків та зборів в нашій державі та в краї­нах з розвинутою ринковою еко­номікою - близько 2% проти 5-30% [199, с. 121]. Все це свідчить про необхідність реформування вітчизняної системи місцевих по­датків.

Як зазначалося вище, систе­ма оподаткування в Україні фор­мувалась за надзвичайно склад­них економічних, соціальних і по­літичних умов. Саме вони і зумо­вили значною мірою недоліки, притаманні податковій системі нашої держави. Як справедливо зауважує П. Гайдуцький, «сьогодні ми відчуваємо втрати, пов'язані з функціонуванням цієї класичної податкової системи,

Таблиця 1.3. Структура надходжень місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів, % [201;217]

яку запозичили з інших країн і механічно переклали на ніким ще не описану форму еко­номіки, на економіку перехідного ди­фузійного типу, яка вже відійшла від застосування планово-адмініст­ративних важелів регулювання еко­номічних процесів, але в якій ще не створено умов для розвитку ринко­вих відносин» [56, с. 9].

Одним з основних недоліків чинної системи оподаткування є те, що в той час, коли інфляція в державі переросла в гіперінфля­цію (1992 р. - 2500%, 1993 р. -4835%, 1994 р. - 992% [121, с. 52]), а бюджет держави став хро­нічно дефіцитним, відбулося зміщення пріоритетів у функціях податків - на перший план замість економічної (стимулювальної) вийшла фіскальна функція. Під тягарем бюджетного дефіциту по­даткове законодавство втрачало стабільність, не дотримувався один з основних принципів фор­мування податкової системи, суть якого полягає в тому, що збільшення обсягів виробництва та реалізації продукції має приво­дити до зниження питомої ваги податків у вартості на одиницю продукції, а збільшення надход­жень до держбюджету має відбу­ватися не за рахунок збільшення кількості податків та їх ставок, а за рахунок збільшення бази опо­даткування [96; 97]. При цьому го­ловним чинником дефіциту дер­жавного бюджету та фінансової нестабільності України було над­мірне державне споживання [218].