Сторінка
1
У наш час людина здатна полетiти на Мiсяць, ми багато знаємо про iншi планети, але сили природи нашої власної планети все ще нами не пiдкоренi. В наш цивiлiзований, технiчно розвинений час людство залишається залежним вiд природних явищ, якi досить часто мають катастрофiчний характер. Виверження вулканiв, землетруси, посухи, селевi потоки, снiговi лавини, повенi спричиняють загибель багатьох тисяч людей, завдають величезних матерiальних збиткiв.
 |
Найбiльшi збитки з усiх стихiйних лих спричиняють повенi (40%), на другому мiсцi — тропiчнi циклони (20%), на третьому i четвертому мiсцях (по 15%) — землетруси та посухи.
Стихiйнi лиха — це природнi явища, якi мають надзвичайний характер та призводять до порушення нормальної дiяльностi населення, загибелi людей, руйнування i нищення матерiальних цiнностей.
За місцем локалiзацiї стихiйнi лиха подiляють на:
➔ лiтосфернi (виверження вулканiв, землетруси, зсуви, селi);
➔ гiдросфернi (повенi, снiговi лавини, шторми);
➔ атмосфернi (урагани, зливи, ожеледi, блискавки).
Iнодi в учбовiй лiтературi використовується подiл стихiйних лих на: тектонiчнi, топологiчнi та метеорологiчнi.
1. Літосферні стихійні лиха
Виверження вулканiв. За руйнiвною дiєю та кiлькiстю енергiї, яка видiляється при виверженнi вулкана, саме це стихiйне лихо належить до найнебезпечнiших для життєдiяльностi людства. Пiд попелом та лавою гинули цiлi мiста.
Найбiльш вiдоме виверження вулкану — це виверження Везувiя. Поряд з Везувiем процвiтали такі стародавнi мiста, як Помпея, Геркуланум та Стабiя. Протягом сторiч Везувiй мовчав. 24 серпня 79 р. раптово в голубе небо над Неаполiтанською затокою злетiв лавовий корок, який тисячолiттями щiльно закупорював жерло кратера Везувiю. Високо в гору на декiлька кiлометрiв злетіли уламки гiрських порiд, зi страшним гуркотом розверзлась вершина гори. Чорна хмара попелу затьмарила сонце й три днi висiла над місцем катастрофи. Тiльки 27 серпня, через три доби пiсля початку виверження, вперше проглянуло сонце, яке освітило три мертвих міста.
На земнiй кулi налiчується приблизно 600 активних вулканiв, тобто таких вулканiв, якi пiсля бiльш-менш тривалої перерви можуть знову ожити. Бiльшiсть з них розташована на стиках тих дiлянок земної кори, якi називаються тектонiчними плитами. За теорiєю А.Вегенера, земна кора складається приблизно з 20 малих та великих пластiв, якi називаються плитами, або платформами, вони постiйно змiнюють своє мiсце розташування. Цi рухливi тектонiчнi плити земної кори мають товщину вiд 60 до 100 км й плавають на поверхнi в’язкої магми.
Навколо Iндонезiї, яка знаходиться на одному з таких стикiв тектонiчних плит, бiльше сотнi вулканiв; на захiдному узбережжi Американського континенту, де стикаються Пiвнiчноамериканська й Тихоокеанська плити, розташовано десяток вулканiв. Цi райони, а також схiдне узбережжя Тихого океану, Камчатка, Курили, Японiя — найбiльш активнi вулканiчнi зони нашої планети.
Як утворюються вулкани? Надра земної кулi дiляться на чотири зони: в центрi — внутрiшнє ядро, його оточує зовнiшнє ядро, потiм мантiя та земна кора. Радiус Землi 6371 км, тверда оболонка земної кори — вiд 35 до 70 км, а на днi океану товщина твердої оболонки — всього 7-13 км. Товща земної мантiї сягає 2900 км. В’язким, розплавленим є тiльки зовнiшнє ядро завтовшки вiд 2950 до 5100 км. Дiаметр внутрiшнього ядра — невеликий, але його температура сягає 6000 градусiв. Однак внутрiшнє ядро тверде через величезний тиск на нього вищих шарiв. Магмою називається розплавлена маса, яка видiляється при виверженнi вулканiв. Геологи вважають, що вона утворюється в нижнiй частинi земної кори та в верхнiй частинi мантiї на глибинi вiд 30 до 90 км. Гiрська порода на цiй глибинi так розпечена, що повинна бути рiдкою, але вона залишасться твердою, її робить бiльш щiльною величезний тиск верхнiх пластiв. Цей тиск зазвичай однаковий по всiй поверхнi магми; лише там, де двi плити труться одна об одну i зсуваються, вiн може послабшати. В цих мiсцях порода переходить з твердого стану в рiдкий, розширюється, тисне на верхнi шари та з надзвичайною силою виривається на поверхню. Вiдбувається виверження вулкана.
Незважаючи на великий iсторичний досвiд, людство не знайшло надiйного засобу зменшити катастрофiчнi наслiдки виверження вулканiв.
Шляхом спостережень вдалося з‘ясувати розмiри зон небезпечного впливу вулканів. Лавовий потiк при великих виверженнях розповсюджується до 30 км, деколи досягає 100 км. Розпеченi гази становлять небезпеку в радіусi декiлькох кiлометрiв.
Завантажити реферат