Сторінка
7
З цього приводу варто сказати про філософію мови. Філософія ХХ ст., особливо його другої половини, пережила явище, яке часто називають "лінгвістичним поворотом". Знову-таки в тому аспекті, де лінгвістика актуалізує тему перформативних актів, наголошує роль актів живого мовлення, вона дотична до практичної філософії. Опиняючись у мовленнєвій ситуації, в безпосередньому контакті діючих учасників мовної гри, суб'єкт мовлення неявно задає, формує і виявляє себе як особистість. Мова як особливого роду царина "ситуюючого розуму" особистості, де вона спонукається до власної індивідуації та розвитку, - один із благодатних напрямів сучасної практичної філософії. Лінгвістичний поворот тим і суттєвий у даному разу, що на феномен мовлення доводиться зважати і в межах етики, і соціальної філософії і т.д., тобто в межах всього дисциплінарного поля практичної філософії.
Роблячи своїм об'єктом дію, що передбачає ситуацію взаєморозуміння, інтерпретації, діалогу, дискурсу взагалі, практична філософія відкриває для своїх осмислень і узагальнень психіатрію, зокрема застосування в ній сучасних версій психоаналізу, методології групової психотерапії та ін. Не менш чутливою практична філософія має бути до соціальної психології, до її вихідних установок в осягненні чуттів і переживань, які відображають складові соціальної дії, доповнюючи їх. За умов широкого застосування технологій маніпулювання масовою свідомістю, коли реципієнти "піар-технологій" не тільки підсвідомо піддаються закладеним у них намірам, а й у певних ситуаціях чинять їм спротив або ведуть при цьому приховану гру тощо, - все це не може пройти повз відповідні осмислення у межах практичної філософії.
Ціннісно-мотивуючий ефект соціальної дії може виявлятись інколи далеко за межами предмета практичного інтересу. Зокрема, сказане стосується науки, яка, здається, керується суто пізнавальним інтересом до дійсності, є спеціалізованою формою реалізації теоретичного відношення суб'єкта до дійсності. Але практичний ефект соціальної дії, що властивий активно комунікуючій науковій спільності, виявляє себе в тому, як саме тематично й методологічно забезпечується розгортання предметного поля наукових досліджень. Він виявляє себе так тому, що наука дедалі більше зважає на ціннісні критерії, які доповнюють науковий досвід не стільки "потім", "ззовні", скільки зсередини, причому "з самого початку", апріорно. Розвиваючи зазначену лінію осмислення, філософія науки, будучи нібито ближче до дисциплінарного блоку теоретичної філософії, не позбавляє себе участі в практичній філософії. Сказане зайвий раз ілюструє відкритість дисциплінарного кола практичної філософії.
Насамкінець слід було б сказати про представництво теоретичної філософії в практичній. Це стосується насамперед онтології та філософської антропології. Всяка практична філософія передбачає імплікованість у ній певних онтологічних посилок, завдяки чому окреслюється буттєвість і сутність практичного як такого, дії зокрема. Тут є різні традиції підходу до цього питання. Одна керується думкою, що уявлення про практику, її етичний сенс, інтерсуб'єктивність дії тощо мають додаватись до вже готових і остаточно сформульованих онтологій, надавши останній колориту конкретики. Інша, починаючи із Сократа, Платона, підтримана Кантом, Шелером, Гартманом та іншими, виходить із думки про присутність попереднього розуміння морально-практичної дії, блага, практичного знання в вихідних онтологічних принципах. Хоча тему відносин онтології та практичної філософії можна вважати відкритою для спеціального обговорення. Для нас тут є суттєвим факт присутності в усякій практичній філософії онтології. Сучасна практична філософія склалась значною мірою під впливом онтологічних посилок феноменологічної традиції з урахуванням всіх її можливих модифікацій, а також онтологічної концепції марксизму із властивим їй акцентом на пріоритеті об'єктивно-матеріального начала практики, онтологічних засад філософії прагматизму, де своєрідно розвинута ідея "прагматичної віри" Канта.
Більш явним був і залишається зв'язок практичної філософії з філософською антропологією. Остання з самого початку свого виникнення до оформлення в сучасному вигляді була органічно пов'язана з практичною філософією. Етика, політична та соціальна філософія стали об'єктами дослідження фундаторів філософської антропології (Шелера, Плесснера, Гелена). Філософська антропологія своїм осмисленням ролі дії, практики в самоконститування людиною власного буття створювала для практичної філософії певну канву уявлення про її об'єкт. Коли згадуваний нами вище Дімер стверджує, що сучасний йому стан філософської антропології спонукає до того, щоб тему практики не обмежувати етикою, то цим самим він мимоволі констатує факт впливу антропології на бачення тематично- го кола практичної філософії. Якщо Г. Арендт у начерку своєї антропологічної концепції вважає потрібним виокремити в становищі людини три найголовніших види діяльності, тобто працю (labor), роботу (work), дію (aktion)11, або ж Габермас на свій манер зосереджується на "емансипативній", "комунікативній" та "інструментальній" діяльності, їх співвідношенні, то в такий спосіб вноситься інновація в проект розгортання практичної філософії. Філософська антропологія повною мірою працює на практичну філософію, як і на методологію гуманітарних і соціальних наук у цілому. Сучасну філософську антропологію цікавить не просто практична дія, її соціальність, завантаженість цінностями тощо, а зрештою питання про умови, завдяки яким дія набуває легітимності, а отже, є самоконституюючою дією в бутті людини. Завдяки такому повороту сама антропологія не є описово-узагальнюючою дисципліною, а виступає трансцендентальною антропологією. Там, де виникає питання про конституативність, легітимність дії (моральної, мовленнєвої, соціальної та ін.), мова йде про трансцендентальну антропологію. Сама назва праці одного з сучасних філософів Т. Ренча - "Конституювання моралі: трансцендентальна антропологія та практична філософія" - говорить в такому разі сама за себе12. Філософська антропологія "вростає" багатьма своїми сюжетами в практичну філософію, залишаючись чутливою до мотивацій та імпульсів зворотної дії. Евристичність філософської антропології не в останню чергу визначається мірою її співучасті у практичній філософії.
Завантажити реферат