Сторінка
6
То не є випадковим, що відновлення інтересу до практичної філософії відбувається на тлі посиленої уваги до етики Арістотеля, її метафізичних основ, де знаходиться місце і політиці, й моралі. Реабілітується онтологічний статус моральності (етосу), властивий їй момент благочинства, загального блага, відновлює свої позиції практично орієнтований "здоровий глузд" з притаманними йому уявленнями про "щастя". Недарма в межах самої етики порушується питання про фундаментальну необхідність взаємодоповнення кантівських та арістотелівських принципів обов'язку і щастя, імперативної та евдемоністської етики. Принагідно зазначимо, що ініціатором доповнення етики імперативів етикою благочинності й моральності з урахуванням традицій античності та християнства був свого часу Шелер, який запропонував для цього власну версію метафізики цінностей. Озираючись на досвід повороту європейської філософії до неоарістотелізму, для нас важливо уяснити таке: практична філософія втрачає сенс, коли виникають розриви між етикою, що повернулась до моральнісних відносин із суспільством, та політичною філософією і філософським осмисленням економіки. Стосовно останньої доводиться пригадувати, що у Арістотеля оіkonomia7 була тією третьою дисципліною (поряд з етикою й політикою), яка в перипатетичній традиції виступала практичною наукою про домогосподарювання й означала "практичну філософію"8. Необхідність не тільки бачити в економіці базову для суспільства систему, яка функціонує за власними орієнтирами й параметрами, а й розуміти певну пов'язаність економіки з "доцільністю" облаштування суспільством своєї "домівки", внутрішнього порядку й гармонії, де люди в змозі повноцінно відтворювати умови власного існування, - це той фундаментальний пункт, де етика, політика та економіка пов'язані в одне ціле.
Нерозривний зв'язок економіки й політики був давно вже дисциплінарно зафіксований в існуванні політичної економії. Усвідомлювана нині актуальність практичної філософії в зазначеному контексті спонукає до постановки питання про необхідність "етичної економії", цікавий абрис якої знайшов відображення у відомій праці П. Козловскі9. Філософськи насиченими є праці Гайєка. Не слід забувати, що політична економія, починаючи з Адама Сміта, завжди зверталась до антропологічних та етичних моментів економічної діяльності. Всяка система господарювання, хоч би якою складною і диференційованою вона була, завжди передбачає певний практичний стан Homo economicu. Сучасні розробки основ бізнесової діяльності обов'язково містять у собі етику бізнесу. Дотичність до практичної філософії зазначених аспектів осмислення економічної діяльності не викликає ніякого сумніву.
Не менш перспективним і принциповим у цьому контексті є погляд на екологію і природоохоронну діяльність. У самому терміні "екологія" семантично фігурує "оселя", "домівка" (від грец. Oiko), що для сучасної людини нагадує не тільки про вивчення зв'язку живих істот із властивим їм середовищем, а й про життєво необхідну потребу збереження загальної для всіх оселі життя як цілісної системи. Стурбованість про повноцінне відтворення системи життєзабезпечення суспільства й людського роду в цілому безпосередньо пов'язує економіку та екологію. Пожвавився інтерес до досвіду сімейного, родоплемінного господарювання в межах "економічної антропології"10. Екологічний мотив стурбованості людства своїм майбутнім має спонукати, на думку відомого філософа Х. Йоноса, до того, щоб переглянути деякі фундаментальні онтологічні основи релігії та моралі, які традиційно орієнтували на переживання суб'єктивної відповідальності перед "ближнім", були розраховані на внутрішні прояви почуття відповідальності. Технологічний або економічний ефект екологічно шкідливих дій об'єктивний по своїй суті і впливає на долю людства, як такого; він часово віддалений і зачіпає долю поколінь, які не будуть в змозі повноцінно жити й мати належне довкілля. Етика відповідальності перед майбутніми поколіннями вводить у моральні імперативи параметр часу, необхідне відчуття в теперішності вчинюваної дії присутності майбутнього: чини так, щоб наслідки твоїх вчинків не були руйнівними для майбутньої можливості життя людського роду. Трансцендентальний характер імперативів в етиці Канта визначався його проекцію на можливий інтелігібельно-моральний світ, який відігравав роль ідеалу, що не мав нічого спільного з реальністю (емпірією) родового існування людства. Трансцендентальність екологічно зорієнтованої етики невіддільна від уявлення про жорсткі реальні умови відтворення майбутнього людського роду.
Святість, абсолютність, безумовність трансцендентального начала в моральних принципах завжди входила в предмет релігійно-теологічних трактувань. Інкорпорована в живий досвід моральнісних стосунків релігія виступає вектором легітимації суспільних відносин, активно долучаючись до первинних умов самоконституювання людиною свого існування в суспільстві. Цілком справедливо можна говорити про участь філософії релігії в дисциплінарному колі практичної філософії.
Отже, дисциплінарне коло практичної філософії охоплює, крім етики, філософію економіки, соціальну філософію, політичну філософію та філософію права, філософію екології (метаекологію), "філософію абсолютів" (філософію релігії).
Ми ще раз звертаємо увагу на те, що дисциплінарне поле практичної філософії залишається завжди відкритим. Здебільшого кожна з дисциплін долучається до цього поля певним аспектом, який пов'язаний із конституюванням соціальної дії, невіддільної від конституювання персони й соціальності. Це означає, що дія не просто операціонально "упакована", а й несе в собі очевидності власного розуміння, які задані в смислах та цінностях, завдяки чому всяка дія зрештою неявно спрямована на самість ініціатора і провідника дії, на суб'єкта, але вже як персони. Розуміння особистості як практичної самості не обмежується уявленням про неодмінну наявність у дії свободи, на чому наполягав Кант. "Упаковка" дії виявилась більш складною й різноманітною в контексті еволюції сучасної філософії. Кожна з перелічених вище дисциплін, приналежних до кола практичної філософії, причетна до висвітлення певних складових згаданої "упаковки" практичної дії.
Коли соціальна філософія, наприклад, розглядає суспільство з точки зору системного підходу, коли вона цікавиться сукупністю функцій суспільного цілого, що забезпечують йому успішну адаптацію до мінливого середовища, то в такому разі вона не має відношення до практичної філософії. Але коли ту ж саму соціальну філософію цікавить роль соціальної дії як конституента певного типу відносин між людьми, коли дія транслює собою необхідну для суспільної самоорганізації людей значущість, тоді подібне дослідження мимоволі долучається до практичної філософії. Класична праця Габермаса "Теорія комунікативної дії" показова в даному відношенні.
Завантажити реферат