Сторінка
5
Присутність смислів і цінностей обертається для переживаючої їх свідомості суб'єктів певними очевидностями порядку у взаємовідносинах, який, можливо, і не наявний, але сприймається як належний, безумовний, не потребуючий доказів, і, як наслідок, вбачається як законний, легітимний у своїй основі порядок. Віра, зокрема моральна віра, в такий порядок, а зрештою довіра до нього, є зворотною стороною життєво-практичних очевидностей, відповідно смислів і цінностей. Сказане означає, що для суб'єктів економічної діяльності та чи інша різновидність оточуючого сущого може стати, наприклад, об'єктом власності, зокрема приватної власності, коли для них стає очевидним і доцільним саме таке ставлення. Останнє набуває значень володіння власністю, коли в життєвому полі соціуму з'являються відповідні смисли, коли намагання володіти чимось як власністю не засуджується суспільством, а розуміється ним. Недарма Маркс, крайній матеріаліст у соціальній філософії, в начерках майбутньої праці "Капітал" сказав про власність як про "свідоме відношення" (das bewuЯ te Verhalten)6. Всяке предметне відношення до сущого, перш ніж стати таким, має бачитись (розумітись) як очевидне й беззаперечне, а отже, потребує відповідного смислу, цінності. Хоча смисл розрахований на те, щоб бути смислом для мене, для нього і т.д. персонально (і в цьому полягає його вартісність), але смисли, або ж смислове "поле свідомості" (термін А. Гурвіча), спонтанно складається, міняється, успадковується, існуючи й будучи "між нами", учасниками соціальних інтеграцій.
Якщо раніше в класичних уявленнях практика поставала в категоріях "ціль", "засіб", "норма" ("форма") діяльності, власне "дія", коли головно фіксувалась увага на тому, як міняється об'єкт завдяки дієвим зусиллям суб'єкта, то для нинішнього уявлення практики акцент зміщується на те, що відбувається з суб'єктами, яке смислове поле розуміння між ними складається, завдяки чому практична діяльність задається в подібному, а не іншому роді цілей, виявляє себе в такому предметному реєстрі, а не інакшому та ін. Не просто дія з чимось чи навіть не дія разом із кимось, а дія, сенс якої вимальовується разом із розумінням "інших", підкреслює вагомість тих факторів, які в сучасній філософії називають "інтерсуб'єктивність" та "інтерекзистенціальність". Той факт, що практика в силу її соціальної природи завжди існує в системному вигляді, пов'язуючи індивідів усталеним чином, завжди наголошувалось і раніше. Але знову-таки для сучасної філософії - цим вона відтворює кантівську інтенцію - важливо те, що для неї практичною є не система, а індивіди,
які конституюють себе розуміючими персонами. Життєво-практичні взаємодії індивідів, які характеризуються інтерсуб'єктивністю, завжди розраховані на входження індивідів у нормативно-усталені порядки такої взаємодії, їх розуміння в ставленні до них, коли сучасники переживають і відчувають власну причетність до правил такої взаємодії, переймаючись ними і несучи за них відповідальність у власних актах дії. Парадигмальним образом подібного уявлення про практичне ставлення індивідів до соціуму став образ гри, зокрема мовної гри, бо гра принаймні завжди містить у собі правила, де внаслідок взаєморозуміння (здебільшого неявного) змінюється ставлення до правил соціальної взаємодії з боку учасників. У такий спосіб ідея соціальності, яка пронизувала післякантівські розуміння практики, тут передбачає уявлення про відповідальність і свободу, які інкорпоровані в свідоме застосування кожним окремо правил і норм соціальної взаємодії і порозуміння.
Саме зазначений вище момент практичності, що асоціюється із трансцендентальною практикою, можна вважати ключовим у реконструкції предметного поля практичної філософії. Кантівське уявлення про практику, неодмінним і первинним чинником якої має бути свобода, набуває нових нюансів. Але практичність тепер передбачає виявлення і реалізацію смислів (та цінностей) у моментах дії та взаємодії, де смисли не покладаються усвідомлено, як це буває з цілями, метою, ідеалами, а неявно і неусвідомлювано інтенціоновані в реалізації їх, завдяки чому всяка практична дія та взаємодія набувають чинності, легітимності, тобто самоконституюються. Практика - царина самоконституювання, легітимації людських дій та взаємодій, соціальних відносин і відповідно те поле, де людина самоконституює і задає себе як особистість.
Дисциплінарне коло сучасної практичної філософії
Сказане нами вище, гадаємо, дає підставу стверджувати, що практична філософія не вичерпується етикою, хоча етика посідає особливе місце в її дисциплінарному полі. Тут ми згодні з позицією Дімера, але з суттєвим зауваженням стосовно ролі трансцендентальної прагматики, самоконституювання дії. Керуючись цією трансцендентально-антропологічною посилкою, для нас усяка дія, як-то технічна, моральна, господарська, екологічна, експериментальна тощо, цінна, коли беруться до уваги умови смислової повноти, завдяки чому ця дія є сприйнятливою і зрозумілою для суспільства.
Та обставина, що моральний чинник практичного самоконституювання дії вагомий не стільки завдяки свідомому, "чисто" моральному цілепокладанню, скільки неусвідомлюваній, неявній реалізації смислів (і цінностей) у межах самої дії, виводить нас за межі власне морального в кантівському розумінні, коли моральне завжди асоціювалось із суто "внутрішнім" ефектом моральної дії. Вже Гегель вбачав односторонність позиції Канта, коли мораль зосереджується на внутрішній стороні морально-практичної дії суб'єкта: мораль із властивими її ідеалами волі уникає зіткнень із "брудною" емпіричною дійсністю, заганяючи себе в глухий кут ізоляції від практичної дійсності. Моральна дія є лише частиною наших моральнісних (рос. нравственных, нім. sittliche) дій, де моральні мотивації та вчинки грають роль моменту цілого і невіддільні від правових стосунків, де наявні інтерес і зацікавленість у підтримці певних економічних (господарських) відносин у суспільстві; в ставленні до держави, співгромадян, членів сім'ї. Життєво-практичною була не стільки мораль сама по собі, скільки повсякденний і повсякчасний етос, частиною якого мораль мала бути. Етос, звичаї, на яких зав'язані правові, господарські, політичні та інші відносини, є такими, як вони "тут" і "тепер" розуміються і застосовуються. Звернення Гегеля до моральнісного практичного цілого відтворювало арістотелівську інтенцію, коли етика мислилась у нерозривній єдності з політикою та економікою.
Завантажити реферат