Сторінка
4

Постмодерна епоха та її мислення. Інформаційне суспільство. Плюралізм, течії сучасної філософії

Самим глибинним знанням про природу людини екзистенціалізм визнає усвідомленість нею власної смертності й недосконалості. Представники екзистенціалізму не робили спроб проникнути в методологічні аспекти науки чи розкрити природу моралі, релігії, мистецтва. В центрі їхньої уваги були питання провини та відповідальності, рішення та вибору, ставлення людини до смерті тощо, а проблеми науки, релігії, моралі, мистецтва цікавили їх лише настільки наскільки вони стосувались названих питань. Основними проблемами екзистенціалізму стали: людина як унікальна істота, філософія буття, гуманізм, історія західноєвропейської цивілізації, проблема свободи та відповідальності, смерті як найпотаємнішої суті людського існування, проблема часу як характеристика людського буття.

Філософська антропологія розглядається як течія філософії XX ст. (переважно німецької), що виникла в 20-х роках як прояв загального “антропологічного перевороту”, що відбувався в першій чверті нашого сторіччя в західноєвропейській філософії. Основними представниками цієї течії є: М.Шелер (1874-1928), Г.Плеснер (1892-1985), А.Гелен (1904-1976), Е.Ротхакен (1888-1965), Н.Е.Хенгстенберг (нар. 1904), О.Д.Больнов (нар. 1903).Своєрідним синтезом екзистенціальної та релігійної філософії є персоналізм, основна характерна риса якого атеїстична тенденція, що визнає особистість та її духовні цінності вищим сенсом земної цивілізації. Основні представники персоналізму: П.П.Боун (1847-1910), Р.Т.Флюеллінг (1871-1960), З.Ш.Брайтмен (1884-1954), М.У.Калкінс (1863-1930) – у США, Н.У.Керр (1857-1931) – в Англії; В.Штерн (1871-1938) – у Німеччині; Е.Муньє (1905-1950), Ж.Лакруа (1900-1986) – у Франції та ін.Предметом філософського дослідження в персоналізмі є творча суб’єктивність людини. З точки зору персоналістів, у XX ст. концепціями, що найбільш одухотворені особистісними ідеями, є персоналізм, екзистенціалізм та марксизм.

Екзистенціалізм зацікавлений в осягненні внутрішнього життя людини, марксизм – її іманентних характеристик. В об’єднанні цих концепцій та їх переосмисленні через основні принципи персоналізму філософи-персоналісти вбачають шлях до створення справжньої філософії сучасності. Для повного уявлення студенти повинні зробити підсумок та підкреслити деякі особливості екзистенціальної філософії: екзистенціальна філософія – це цілісний ідейний рух, сконцентрований навколо проблеми людини, що сформувався на історичному ґрунті соціальних криз XX ст., екзистенціальна філософія спробувала відшукати теоретико-методологічні шляхи до комплексного вивчення людини.

Висновки

У ХХ ст. з’являються ідеї, що суперечать основним концепціям філософії модерну. Теорія відносності, квантова механіка, інші "наріжні" фізичні теорії нашого сторіччя, синергетика тощо сприяли створенню нової, сучасної парадигми природознавства.

Основними її принципами є принципи відносності, невизначеності, доповнюваності, нестабільності, самоорганізації, необоротності, нелінійності мислення, зміщення акценту з субстанції на процес тощо. Ці події у суспільному житті та науці стимулювали виникнення нової, постмодерністської (постметафізичної) філософії. Її підготували також процеси у самій філософії від кінця ХІХ ст. Постмодерністи виступають проти обожнювання науки, проти звільнення природознавства від моральних норм, що призвело до створення невідомих раніше засобів тоталітаристського контролю і маніпулювання людьми, проти руйнування довкілля промисловістю і технікою, проти суто формальної демократії і приниження людської гідності.

Постмодерністський Розум виступає проти закритих філософських систем типу діалектичного та історичного матеріалізму. Віддаючи перевагу невизначеності, сучасний підхід не визнає редукції, однобічного пояснення складного через просте. Він відкриває не лише прості за своєю природою одиниці, елементарні частки, але й складні сукупності.

Концепція інформаційного суспільства є різновидом теорії постіндустріального суспільства, засновниками якої були З.Бжезинський, О.Белл, О.Тоффлер. При розгляді розвитку суспільства як “зміну ступенів”, прибічники теорії інформаційного суспільства пов’язують його становлення з домінуваням “четвертого”, інформаційного сектору економіки, який йде після сільского господарства, промисловості та економікою послуг. При цьому стверджується, що капітал і праця, які є основою індустріального суспільства,поступаються місцем інформаії та знанню у сучасному суспільстві. Сучасна філософія містить у собі широкий спектр проблем і підходів до їх вирішення, насущні проблеми життя і, особливо, проблему людини. У XX ст. настає епоха антираціоналістичного умонастрою.

Виникають форми своєрідного “ірраціоналістичного гуманізму”, які апелюють до підсвідомості. На початку XX ст. великої популярності набуває вчення французького мислителя А.Бергсона, в якому центральне місце займало поняття життя, витлумачене як безперервне творче становлення. Для Бергсона життя – це метафізичний космічний процес, могутній потік творчого формування: із послабленням напруги життя розпадається, перетворюючись на матерію, тобто бездушну масу.

Екзистенціалізм зацікавлений в осягненні внутрішнього життя людини, марксизм – її іманентних характеристик. В об’єднанні цих концепцій та їх переосмисленні через основні принципи персоналізму філософи-персоналісти вбачають шлях до створення справжньої філософії сучасності.

Список використаної літератури

1. Антология мировой философии. В 4 т. – т. 4. – М., 1969 – 1972.– 672 с.

2. Бандура О.О. Oсновні принципи парадигми сучасного правознавства // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 1999. № 2. С. 5–6.

3. Бичко А.Д., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії / Підручник для студентів. – К.: Либідь, 2001.

4. Зарубіжна філософія XX ст. – К.: Вища школа, 1993.– 455с.