Сторінка
2

Постмодерна епоха та її мислення. Інформаційне суспільство. Плюралізм, течії сучасної філософії

Хоча взагалі закони виступають основою наукового пояснення, Розум доби постмодерну відмовляється віддати реальність, насамперед соціальну, під владу тотальних законів. У природознавстві залишається певне прагнення уніфікувати усі теорії. Наприклад, фізики хотіли б відкрити таке єдине фундаментальне рівняння, з якого виводилися б усі властивості усіх елементарних часток, а отже і загальна поведінка матерії, знову й знову робляться спроби створення, приміром, єдиної теорії поля; потреба в синтезі притаманна й сучасному Розуму, але тепер він усвідомлює свої межі; це дозволяє побудувати автентичну раціональність нинішньої науки і відкриває нові перспективи. Появі меж, які не може переступити могутність раціонального Розуму, розпад основ дають можливість прокласти, наприклад, у математиці, нескінченні шляхи для досліджень. Наука сьогодні намагається розгадати таємницю природи живого і зокрема людини. "Нам відкривається новий інтелектуальний континент, багатий на нечувані концепції та парадигми . — пише Ж. Рюс. — Навчитись існувати — як у науці, так і в метафізиці – в абсолютній невизначеності; крок за кроком, не втрачаючи ні на мить пильності, засвоювати раціональні поняття, насичені, як правило, релятивізмом; відмовитися від певних надмірних амбіцій раціонального розуму — хіба мало перед нами завдань, які, можливо, здадуться грандіозними майбутнім сторіччям, що дивитимуться на нас?"

Постметафізичний Розум погоджується існувати і без абсолютної істини. Одним з основних його понять є поняття дискурсу; так називають діалог аргументацій, раціональне обговорення, процес утворення думок і волі, процес, який сам себе диференціює[7][8]. Це своєрідна практика моводії, в ході якої людство впливає на самого себе – на свою духовну і практичну поведінку у світі. Взагалі суть мовного акту, на погляд постмодерністів, розкривається лише в контексті дії, впливу. Дискурс є формою виявлення не лише теоретичного, але й практичного значення Розуму.

2. Поняття "інформаційного суспільства", його філософія

Інформаційне суспільство – соціологічна концепція, що визначає головним фактором розвитку суспільства виробництво та використання науково-технічної та іншої інформації.

Концепція інформаційного суспільства є різновидом теорії постіндустріального суспільства, засновниками якої були З.Бжезинський, О.Белл, О.Тоффлер. При розгляді розвитку суспільства як “зміну ступенів”, прибічники теорії інформаційного суспільства пов’язують його становлення з домінуваням “четвертого”, інформаційного сектору економіки, який йде після сільского господарства, промисловості та економікою послуг. При цьому стверджується, що капітал і праця, які є основою індустріального суспільства,поступаються місцем інформаії та знанню у сучасному суспільстві. Революціоніруючі дії інформаційної технології приводить до того, що в інформаційному супільстві класи змінюються соціально недиферинцованими “інформаційними спільнотами”[9].

За думкою Д.Белла у наступному столітті вирішальне значення для економічного та соціального життя, для способів виробництва знання, а також для характеру трудової діяльності людини набуває становище нового соціального укладу, що базується на телекомунікаціях. Революція в організації та обробці інформації та знаннь, в якій головну роль грає комп'ютер, розвертається водночас з розвитком індустріального суспільства. Три аспекти останнього особливо необхідні для розуміння телекомунікаційної революції:

1)перехід від індустріального до сервісного суспільства;

2)вирішальне значення кодифіцированого теоретичного знання для здійснення технологічних інновацій;

3)перетворення нової "інтелектуальної технології" у ключевий засіб системного аналізу та теорії приймання рішеннь[10].

Один із засновників концепції "інформаційного суспільства" Д.Белл серед перших виділив його характерні ознаки. Його визначення цього поняття зводиться до роз'яснення суттєвостей нового суспільства через зміни, що будуть відрізнять "післяреволюціцне" суспільство від теперішнього.

Т.Стоуньєр вважав, що обладнання та машини є, між іншим, не тільки втіленням праці, а й втіленням інформації. Ця думка має рацію по відношенню до капіталу, землі та будь-якому іншому фактору економіки, у якому втілено працю. Нема жодного засобу продуктивного застосування праці, який водночас не був би застосуванням інформації. Більш того, інформацію, як і капітал, можна накопичувати та зберігати для майбутнього використання. В постіндустріальному суспільстві національні інформаційні ресурси – це його основна економічна цінність, найдорожще джерело добробуту.

За визначенням Стоуньєра, існує три основних засоби, якими держава може збільшувати своє багатство:

1) постійне накопичення капіталу;

2) військові завоювання та теріторіальні приборкування;

3) використання нових технологій, що переводять вторинну сировину у ресурси. Завдяки високому рівню розвитку технології у постіндустріальній економіці перехід від "нересурсів" до ресурсів стає основним принципом створення нового багатства.

Ми живемо в світі дліц- культури. Замість довгих "ниток" ідей, пов'язаних одна з одною,- "бліпи" інформації: оголошення, команди, відривки новин, які не узгоджуються зі схемами. Нові образи та уявлення не піддаються класифікації- частково тому, що вони не вкладаються в старі категорії, частково тому, що мають дивну непов'язану форму.

Ненаситні читачі дешевих видань та спеціалізованих журналів, вони короткими прийомами сприймають величезну кількість інформації. Але і вони намагаються знайти нові поняття та метафори, які б дали можливість систематизувати чи організувати "дліпи" в більше ціле. Однак, замість того, щоб намагатись втиснути нові дані в стандартні категорії та рамки "другої хвилі", вони хотіли б все побудувати на свій власний лад. Словом, замість того, щоб просто позичити готову ідеальну модель реальності, зараз ми самі мусимо знову та знову її винаходити. Це важка необхідність, але разом з тим, відкриває великіможливості для розвитку індивідуальності, демасифікації культури та особистості. Деякі, правда, не витримують, ламаються або відходять в сторону. Інші перетворюються в постійно розвиваючихся, компетентних індивідів, здатних підійматись в своїй діяльності на новий, більш високий рівень. Але в будь-якому випадку людина перестає бути стандартною, легко керуємим роботом, яким його зображали письменники "другої хвилі"[11].