Сторінка
4

Цінності

Гуманістичне виховання має метою виховання переконаної, ці­лісної особи, здатної не тільки до самостійних рішень, але й до твор­чої діяльності. Переконання не можна купити в книжковій крамни­ці, їх треба вистраждати власним життям, придбати власною працею. Формується індивідуальність тільки власними зусиллями. Форму­вання індивідуальності відбувається протягом всього життя людини і найяскравіше проявляється в моральній позиції. Людина як інди­відуальність самобутня в моральних оцінках у визначенні ідей і ме­ти життя, в прояві духовних потреб. В практиці соціального спілку­вання, в системі виховання формується цінність особи як самостійної, самобутньої, активної і неповторної. Лев Толстой говорив, що лю­дина подібна дробу: числівник означає її думку про себе, а знаменник - думка людей про неї, і тільки якщо знаменник більше числів­ника - дріб правильний. Самооцінка - це завжди порівняння, зав­жди зіставлення своїх дій і думок з певним еталоном, з ідеалом.

Інколи питають: чи так уже необхідно в сучасне практичне сто­ліття орієнтуватися на ідеал? Чи можна жити, не орієнтуючись на майбутнє, обмежуючи свої прагнення сучасністю? Так, можна, якщо розуміти під життям пасивне пристосування до заданих умов, якщо доживати своє століття, впливаючи на світ однією своєю присутніс­тю. Любити людей взагалі досить просто, але значно трудніше лю­бити і поважати окрему, конкретну людину. Настільки ж різнома­нітний зміст вкладається різними людьми в уявлення про красу, але немає таких спільностей і особи, для яких естетичне уявлення взага­лі б не мало місця. В усіх випадках, незважаючи на відмінності, пізнання і істину, вимагається відрізняти від естетичного засвоєння і краси. Кожна з основних цінностей виражає суттєве ставлення до світу, що робить людину людиною. В усіх аспектах взаємодії зі сві­том людина орієнтована на кінцеву цінність - благо.

Благо - найзагальніше поняття для визна­ чення позитивної цінності (протилежність добру - негативна цінність, зло), предмет або явище, що задовольняє певну людську потребу, що відповідає інтересам, меті і спрямованості людей. Розрізняють природні блага - результат стихійних природних процесів (родючість ґрунту, корисні копалини, відповідно природне зло - стихійні лиха, хвороби тощо) і суспільні блага - продукт діяль­ності людиниДАле в тому й іншому випадках благо складає соціальне визначення предмета, його корисне значення для людини; Залежно від того, які потреби задовольняються, розрізняють матеріальні і духовні блага. Матеріальні блага: предмети харчування, одяг, житло тощо, а також засоби виробництва. Духовні блага: знання, досягнення духов­ної культури людства, естетичні цінності, моральне добро, укладене в вчинках людей тощо. Але багато ціннісних явищ не належать ані до матеріальних, ані духовних, бо володіють ознаками обох водночас (до­сягнення історичного прогресу, творчості, соціальні події, предмети розкоші). Людина, володіючи творчими потенціями, здатна творити всі цінності, сама виступає як вище добро - благо.

Єдність істини, красоти й міри - благо, що складає вершину ціннос­тей, підкреслював філософ Платон. Зміст таких цінностей історично, але, як би люди не розуміли благо - благо є визначенням їх прагнень. Прагнучи до блага, людина, з одного боку, виражає себе, свою непов­торність і самореалізується, саморозвивається, орієнтуючись на ключо­ву цінність - свободу. З другого - людина так або інакше усвідомлює самоцінність світу, а себе часткою світу. Таке співвідношення орієнто­ване на цінність - причетність. Свобода індивідуальності і причетність її до суспільства, Всесвіту - фундаментальні цінності людського буття.

В різні періоди історії людства філософи свободу визначали по-різному. Філософ-кінік Діоген, який жив в IV сторіччі до н. е., вважав, що не будь-яка людина вільна, а лише та, яка кожний день готова померти. Народившись майже п'ять століть згодом, римський стоїк Епіктет вважав вільною тільки таку особу, яка бажає лише те, що може отримати. В XVII ст. англійський філософ Джон Локк назвав вільною людину, що уміє управляти своїми пристрастями. Визначали свободу і як добровільне підпорядкування необхідності, і як можливість нікому не підкорятися, інші свободу ставили в залежність від умов, що доз­воляють або не дозволяють задовольняти бажання. Але інші вважа­ли свободу безумовним становищем духу людини, що не залежить від зовнішніх умов?) В XVIII ст. французький просвітитель Дені Дідро вважав уявлення про вільну волю ілюзією людини, що почу­ває себе причиною власних вчинків, але не усвідомлює себе резуль­татом обставин. Але, мабуть, розповсюдженим в історії людської думки є міркування, що вільний той, хто не підвладний волі інших людей. Більшість філософів XIX і XX стст. вважають свободу безсумнівним добром у житті кожної людини, і, на думку французького філософа Жана-Поля Сартра, свобода - це трагічний талан людини. Але справді, поняття свобода виникло в історії людської думки; як результат усвідомлення ролі і можливостей людини, як визна­чення свідомої вольової активності людини в особистому суспіль­ному житті.

Звичайно роль свідомо-вольової активності людини розглядають з допомогою співвіднесення понять свободи і необхідності. Поняття необхідність вводиться для з'ясування тієї об'єктивності визначення поведінки людини, що в тій або іншій формі присутня в кожній з кон­кретних життєвих ситуацій. В домарксистській філософії проблема свободи дуже часто приймала вид ділеми: або поведінка людини ви­значена зовнішніми у ставленні до неї свідомості причинами, або лю­дина підкоряється вільній волі. Складними, прямими і опосередкова­ними впливами фактори середовища стають не тільки змістом самого вибору, але й внутрішніми рисами характеру людини. Однак, виник­нувши і сформувавшись під впливом факторів, що не залежать від людини, свідомість і воля її стають діючими і важливими ланками в ланцюзі подій. В процесі розвитку людства вплив волі і свідомості діючої людини збільшується, ЇЇ можливість передбачати і уявляти со­бі наслідки своїх дій дедалі більше впливає і на життя суспільства, і на життя самої людини. Свобода є необхідність. Об'єктивна необхід­ність - кордон людської свободи, в межах якої визначена її реаль­ність, знання об'єктивної необхідності - її умова. Протилежність сво­боди і заборон, з якими зустрічається людина, здається безсумнівною. І справді. Якщо кожна людина усвідомить значення моральних пра­вил для свого особистого індивідуального життя, то моральні прави­ла, норми можуть стати перед нею як система заборон, що різко скоро­чує її свободу. Кожна заповідь - не убий, не говори неправди, не завидуй тощо, може бути усвідомлена, як своєрідне викреслювання одного з можливих варіантів її поведінки. Реальність же людської свободи найчастіше ставиться в залежність від числа варіантів, з яких людина вибирає, і природним здається висновок: моральна заборона скорочує свободу людини. Воля людини виявляється найважливішою умовою, яка здатна збільшити або зменшити людську свободу.