Сторінка
8

Концепція розвитку та її альтернативи

Важливо усвідомити, що складноорганізованим системам неможли­во нав'язати шляхи їх розвитку. Необхідно лише зрозуміти, як сприяти їх власним тенденціям розвитку, як виводити системи на оптимальні шляхи. Головна проблема полягає в тому, як керувати, як з допомогою малого резонансного впливу підштовхнути систему на один з власних та сприятливих для суб'єкта шлях розвитку, як забезпечити самокеруючий та самопідтримуючий розвиток. Проблема полягає і в тому, як подолати хаос, не долаючи його, а роблячи творчим, перетворюючи його в поле, що породжує іскри інновацій. Виявляється, головне - не сила, а пра­вильна топологічна конфігурація, архітектура дії на складну систему.

Дивовижно, що ця властивість складної організації була вгадана ще тисячоліття тому родоначальником даосизму Лао-цзи і виражена в парадоксальній формі: більш слабке перемагає більш сильне, м'яке перемагає тверде, тихе перемагає голосне тощо. Досліджуючи межі передбачуваності для коротких та довготривалих просторово-часових проміжків, знаючи механізми самоорганізації систем, можливі тенден­ції їх розвитку, можна ввести в середовище відповідну флуктуацію, якщо так можна сказати, «вколоти» середовище в необхідних місцях і тим самим направити їх рух, але направити, знову ж таки, не куди завгодно, а відповідно з потенційними можливостями самої системи. Не суб'єкт дає рецепти та керує нелінійною ситуацією, навпаки, сама нелінійна ситуація - чи то природна, чи ситуація спілкування з інши­ми людьми, чи з самим собою, розв'язується певним чином, і будує сам суб'єкт. Нелінійне, творче ставлення до світу означає відкриття можливості зробити себе витвореним.

Свобода вибору є, але сам вибір обмежений можливостями об'єкта, тому що об'єкт не є пасивним, інертним матеріалом, а має власну свободу. Таке розуміння процесів розвитку кладе кінець потугам на абсолютний контроль за будь-якою сферою реальності, кладе кінець будь-яким можливим мріям про абсолютно контрольоване суспільство. Людина найменшою мірою має право розглядатися як сторонній спо­стерігач, і поняття «суспільних законів» набуває нового змісту та нової об'єктивності. Стає очевидним, що ідея про можливість планового роз­витку суспільства - помилкова ідея, що здатна викликати трагічні на­слідки. Будь-яка вимушена уніфікація виробничих та соціальних відно­син, релігійного життя, національних традицій означатиме намагання капітана повернути свій корабель проти течії і приречена на невдачу, вестиме до застою та деградації суспільства. Тому-то так небезпечна будь-яка «соціальна інженерія» - не менш небезпечна ніж застосування до людини генної інженерії. Але й без втручання Розуму, без його спря­мовуючого начала людство чекає деградація та виродження. Важливо зрозуміти закони сумісного життя природи і людства, їх коеволюції. Тільки тонка настройка «стратегії природи» та «стратегії розуму» здатна забезпечити суспільству майбутнє, звужує основу для позиції песимізму есхатологічного напрямку. Зміцнюється надія на можливість вибору оптимальних шляхів розвитку, які б влаштовували людину і разом з тим не були руйнівними для природи. Визнання таких особливостей розвитку веде, з одного боку, до переосмислення ставлення людини до світу, а з другого - до формування нової методології пізнання. Нова система поглядів в методології науки ґрунтується не тільки на уявленні про організованість та порядок, але й на уявленні про безладдя, хаос, випадковість.

З ідеалом побудови теорій, як аксіоматичних дедуктивних систем, де­далі більше конкурують теоретичні описи, що базуються на застосуванні методу апроксимації, теоретичні схеми, що використовують комп'ютерні програми тощо. Дослідження унікальних, самоорганізуючих систем здій­снюється найчастіше методом обчислювального експерименту на ЕОМ, дозволяє виявити багатоманітність можливих структур, що здатна поро­дити система. Але, обґрунтовуючи принципову непередбачуваність май­бутнього, відсутність жорстких законів, що наперед визначають майбут­нє (майбутнє жорстко не фіксується), сучасна наука все ж не заперечує, що сучасність і майбутнє залежать від минулого. Не визначаються, а за­лежать! Це дає певні шанси. Знання можливих тенденцій сучасності, що справлять певний вплив на майбутнє - ось що необхідно знати і таке знання доступне. Становлення сучасної філософської концепції розвитку формує методологічні основи такого пізнання та діяльності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гегель Г. В. Наука логики: В 3-х т., т. 2,— М., 1971.

2. Добронравова І. С. Нелінійне мислення.— Філос. і соціол. думка.— 1991.— Яг 6.

3. История аптичиой диалектики.— М., 1972.

4. История диалектики. Немецкая классическая философия.— М., 1978.

5. Князева Е. Н., Курдюмов С. П. Синергетика как Іювое мировидение.— ВопросьІ философии.— 1992.— № 12.

6. Миклин А. М., Подольский В. А. Категория развития в материалисти-ческой диалектике.— М., 1980.

7. Моисеев Н. Н. Человек й'ноосфера.— М., 1990.

8. Пригожий Й. От существующего к возпикающему.— М., 1985.

9. Пригожий Й., Стешерс Й. Порядок из хаоса.— М., 1986.

10. Внгельс Ф. Диалектика природи // Маркс К., Знгельс Ф. Соч. 2-е изд., т. 20.