Сторінка
7

Концепція розвитку та її альтернативи

Отже, в розвитку та еволюції різноманітних систем суттєву роль відіграє не порядок і стабільність, рівновага, а нестабільність і нерівно-вага. В особливих точках біфуркації флуктуації досягають такої сили, що організація системи не витримує і руйнується, і принципово не можна передбачити - чи стане стан системи хаотичним, чи зможе пе­рейти на новий, більш високий та диференційований рівень упорядку­вання. Виявляється, що хаос - це не завжди зло, яке треба ліквідовува­ти, або якась прикра неприємність. Синергетика обґрунтовує думку, що хаос, нестабільність, випадковості необхідні для народження нового: хаос є конструктивним початком, джерелом, передумовою і основою для про­цесу розвитку. Слід зазначити, що в таких випадках хаос є подвійна, амбівалентна природа, виступає як дволикий Янус. Хаос є руйнівним -складні системи в різних станах можуть бути чутливі до малих хаотич­них флуктуацій на мікрорівні. І тоді хаос є конструктивним, творчим. Сам хаос може бути захистом від хаосу: механізмом виведення на струк-тури-аттрактори еволюції, механізмом узгодження темпів еволюції при об'єднанні простих структур у складні, а також механізмом переключен­ня (зміни різних режимів розвитку системи). Хаос є конструктивним, завдячуючи своїй руївнівності, і руївний на основі конструктивності. Руй­нуючи, хаос будує, а будуючи, приводить до розрухи.

Нелінійність процесів робить принципово ненадійними і недостатніми досі поширені допрогнози-екстраполяції від наявного. Роз­виток здійснюється через випадковість вибору шляху в момент біфур­кації (точки розгалуження), а сама випадковість (така вже по своїй природі) не повторюється знову. В точці біфуркації випадковість під­штовхує систему на новий шлях розвитку, а після того, як один з бага­тьох варіантів вибраний, знову вступає в силу однозначний детермі­нізм. І так до наступної точки біфуркації. Біфуркаційні переходи - це явища типово швидкої, докорінної перебудови характеру розвитку сис­теми. Чим складніша система, тим більше в ній виникає біфуркаційних переходів. Стохастичність світу разом з існуванням біфуркаційних ме­ханізмів визначають непередбачуваність еволюції та її незворотність. А отже, і незворотність часу. В розвитку та самоорганізації системи випадковість і необхідність взаємодоповнюють один одного. Майбутнє при такому підході перестає бути даним, а не закладене в сучасності. Майбутнє наперед визначене лише частково - присутністю структур-аттракторів. Але майбутнє відкрите - що саме структура із спектру можливих виникне в момент нестабільності, визначається випадковіс­тю, флуктуаціями, хаосом на мікрорівні. Крім того, в процесі еволюції змінюються й самі відкриті системи, а отже, модифікується і спектр можливих структур. Це означає кінець класичного ідеалу всезнання. Світ процесів, в якому живемо і який є частиною, не може більш відки­датись як видимість або ілюзія, що визначається обмеженим способом спостереження. Нелінійність означає можливість несподіваних, так зва­них емерджентних змін напрямів руху, процесів розвитку. Наявність поля шляхів розвитку в самоорганізованих системах та випадковий ви­бір одного з них, в стані несталості ілюструє особливий тип визначен­ня. І якщо в момент несталості переважає стохастична поведінка систе­ми і вибір шляху розвитку передбачити неможливо, то новий порядок з відповідною усталеною структурою, який змінює стару несталість, характеризується повністю визначальною поведінкою. Важливо під­креслити, що несталість не замінює і не відміняє, а видозмінює ЇЇ. От­же, синергетика обґрунтовує ідею стосовно того, що розвиток здійсню­ється через несталість, через біфуркації, через випадковість і об'єктивує стохастичну поведінку певного типу систем - відкритих, складнооргані-зованих, систем, що саморозвиваються. їх поведінка непередбачувана зовсім не тому, що людина не має засобів простежити та прорахувати їх траєкторії, а тому, що світ так влаштований.

Отже, в межах сучасної картини світу формуються передумови для усвідомлення того, що передбачення віддаленого майбутнього принци­пово неможливе. Звичайно, можлива екстраполяція наявних знань за межі власного бачення та будування здогадів стосовно того, яким міг би бути механізм, який керує динамікою універсуму. Та не можна забува­ти, що хоча в принципі й можливо знати початкові умови в безмежної кількості точок, що репрезентують універсум, майбутнє залишається непередбачуваним. До того ж не слід забувати, що хоча в принципі й можемо знати початкові умови з безмежної кількості точок, майбутнє все ж залишається принципово непередбачуваним. До того ж на осно­ві всіх відомих законів, як вважає відомий спеціаліст в галузі дослід­ження глобальних еволюційних процесів Микола Мойсеєв, можемо пе­редбачувати тільки «заборонені» стани - ті стани, що система ні за яких біфуркаціях не зможе прийняти. А ось який із різноманітної мно­жини можливих і незаборонених станів вибере система - це передбачи­ти неможливо. Неможливо принципово. Оскільки в навколишньому се­редовищі все і завжди підвладне дії випадковостей та невизначеностей, то навіть у випадку процесів дарвінівського типу не можна говорити про повну визначеність. Є можливість лише бачити тенденції, якщо завгодно, «канали еволюції». Це справедливо і для турбулентного потоку рідини або газу, і для «вибухового» видоутворення, і для соціально-економічних та духовних змін в кризисні моменти.

З другого боку, взаємодія людини з саморозвиваючими системами, для яких характерні синергетичні ефекти, принципова відкритість та незворотність процесів проходить так, що сама людська дія не є чимсь зовнішнім, а нібито включається в систему, видозмінюючи кожного разу поле її можливих станів. Дійсно, пізнавши дещо, людина починає діяти вже по-іншому, з врахуванням отриманих знань. Значить, і істо­рія починає йти інакше. Включаючись у взаємодію, людина вже має справу не з жорсткими предметами та властивостями, а з своєрідними «сузір'ями можливостей». Перед нею в процесі діяльності кожного ра­зу виникає проблема вибору деякої лінії розвитку із множини шляхів еволюції системи. До того ж якщо сам вибір незворотний і частіше не може бути однозначно прорахований, то в діяльності систем, що само-розвиваються, особливо в їх практичному, техніко-технологічному опа­нуванні, важливу роль починає відігравати знання заборон на деякі стратегії взаємодії, які потенційно мають катастрофічні наслідки. Су­часність характеризується прискореним ростом могутності цивілізації і її здатності впливати на процеси, які проходять в природних умовах. Діяльність людей небезпечно перебудовує зміст історії, еволюційний процес біосфери. На людину насувається відповідальність за вибір того чи іншого шляху розвитку. Не випадково відомий політолог Во­лодимир Панарін вважає, що вчені мають застерегти будь-якого ре­форматора від необмежених маніпуляцій з соціальними об'єктами в ім'я спрощено зрозумілої ефективності, безтурботного застосування сильних соціальних технологій. Соціальна система, мабуть як і Всес­віт, тримається «на вістрі», для її стану характерна особлива крих­кість. Якщо раніше реформаторство ґрунтувалося на тому, щоб відділити магістраль прогресу - генеральної лінії суспільної еволюції - від малозначущих випадковостей, то в постнекласичній науці у випад­ковості зовсім інший статус: переноситься в серцевину будь-якого про­цесу, робить його нелінійним, неоднозначним, непередбаченим.