Сторінка
6

Концепція розвитку та її альтернативи

Філософи здавна зв'язували природу випад­ковості з можливістю виникнення нового в дійсності. Важливу роль у ствердженні та­кої ідеї в XX ст. відіграє синергетика. При­пускаючи, що всі процеси у Всесвіті відбуваються під дією випадкових факторів і деякої міри невизначеності, створює передумови розкрит­тя конструктивної ролі випадковості в процесах самоорганізації, дос­ліджує умови, в яких випадковості можуть привести до виникнення порядку, нової просторово-часової структури, наприклад, виникнення шестигранних вічок (чарунків) Бенара та Марангоні в рідині (струк­тури типу бджолиних щільників), що рівномірно підігрівається знизу, вихори Тейлора, ефект плямистості в екології, утворення доменної структури в твердих тілах, автоколивальні процеси в хімічних реакці­ях Білоусова-Жаботинського тощо.

Слід звернути увагу на два типи випадковостей. Перший тип - це випадковості, що багаті можливостями і дають початок спрямованій еволюції системних об'єктів, що лежать біля джерел процесів розвитку, виникнення нового в реальності. В такому випадку необхідність на­роджується із випадковості, на її основі, виступає як наслідок, резуль­тат первісної (початкової) гри випадку. Такий тип випадковостей харак­теризує розвиток як появу-раптовість в найбільш критично-революційні періоди, якісно-переломні моменти, поворотні пункти розвитку. Другий тип складають випадковості, що оповивають, супроводять будь-який спрямований процес змін, коли спрямованість уже сформувалась і вия­вилася. Це випадковості, що доповнюють необхідність і є формою її прояву, тобто такі, що розглядаються нібито в традиційному розумін­ні. Та синергетика вносить новий аспект, який виходить за межі кла­сичних традицій в розуміння другого типу випадковостей. Якщо ви­падковість першого типу породжує необхідність, то випадковість другого типу додає елемент невизначеності і тим самим сприяє самоутворенню необхідності, структури в конкретному її вигляді.

Дослідження в межах синергетики свідчить про те, що саме випадко­вість визначає можливі блукання по полю можливих шляхів розвитку: яку із можливих структур вибере система, по якому шляху піде її даль­ший розвиток чи навіть відбудеться її розпад - все це залежить від випадкових факторів і передбачити наперед неможливо. Чим складніша система, тим більше існує різноманітних типів флуктуацій, що можуть загрожувати її стабільності. Але в складних системах існують багатома­нітні типи зв'язків між різними частинами систем. Від наслідків конку­ренції між стабільністю, що забезпечується зв'язком, та нестабільністю через флуктуації, залежить поріг стабільності системи. Система, перехо­дячи через поріг стабільності, потрапляє в критичний стан, який назива­ють точкою біфуркації (точкою розгалуження). Саме в такій точці систе­ма стає нестабільною стосовно флуктуацій і може перейти до нової сфери стабільності, тобто до формування нового стану. Система нібито колива­ється перед вибором одного з кількох шляхів розвитку. У відкритих нелінійних середовищах (а саме такі системи є найбільш типовими в сві­ті, в якому живемо) мале діяння, флуктуація, випадковість можуть приз­водити до значних наслідків. Малі флуктуації, замість того щоб затуха­ти, можуть підсилюватись, і система еволюціонуватиме в напрямку «спонтанної організації», тобто невелика флуктуація може служити по­чатком еволюції в принципово новому напрямку, що різко змінює всю поведінку макроскопічної системи. Та стосовно таких станів можливо робити деякі передбачення, тому що, не зважаючи на непередбачуваність флуктуацій (випадкових незначних змін початкових умов), набір можли­вих траєкторій - шляхів еволюції системи - обмежений (наприклад, по-годні умови, що можна спостерігати в певному сезоні в певному регіоні). Випадкові флуктуації непередбаченим чином змінюють траєкторію сис­тем, хоча самі траєкторії мають тяжіння до певних типів - аттракто-рів - внаслідок чого переводять систему, нестабільну стосовно почат­кових умов, в новий стабільний стан. Ілля Пригожий виражає це слова­ми - із флуктуацій, шумів народжується новий порядок.

Для того, щоб випадковість змогла «прорватися» на макрорівень, необхідно особливий стан нелінійної системи, середовища. Такий стан називають несталістю. Тільки системи у стані несталості здатні спон­танно організовувати себе і розвиватися. Для стабільних стаціонарних структур мале збурення «звалюється» на те ж саме рішення, на ту ж саму структуру, відбувається неперервна еволюція в одному напрямку, що не сприяє виникненню нового. Стабільність і рівновага - це, так би мовити, глухі кути еволюції. Це особливо наочно видно на прикладі розвитку системи наукових знань в межах певної історичної системи поглядів, розвитку суспільства в межах певної політичної моделі тощо. Для західної цивілізації - це модель ліберальної демократії. Розвиток у межах такої моделі (лінійність політичного часу) дозволила Заходу дуже швидко розвинути свій культурний потенціал, але й так само швидко і вичерпати його. Уже чуються голоси про те, що настав «кі­нець історії», ліберальній демократії нема альтернативи. Навіть такий відвертий апологет західної цивілізації як, Френсіс Фукуяма, скар­житься на нудьгу. Боротьба за визнання, готовність піддавати життя ризику заради чистої абстрактної мети, ідеологічна боротьба, що потре­бує відваги, багатої уяви та ідеалізму, за словами Фукуями, замінились економічним розрахунком, безкінечними технічними проблемами, тур­ботами про екологію та задоволенням вишуканих попитів споживача. В постісторичний період, вважає Фукуяма, нема ні мистецтва, ні філо­софії; є лише музей людської історії, який турботливо оберігається. Фукуяма переживає суперечливі почуття до цивілізації, створеної в Єв­ропі після 1945 р., з її північноатлантичним та азіатським розгалужен­нями, визнаючи неминучість постісторичного світу. Можливо саме ця перспектива багатовічної нудьги змусить історію взяти ще один, новий старт - висловлює надію Фукуяма. У стані несталості або поблизу біфуркацій (точок розгалуження) незначне випадкове збурення може привести до нового, принципово іншого стану, зумовити, яка з спектру можливих стосовно усталених структур виникне в даний момент. Кла­сичний приклад - метеорологічні ситуації. Недаремно тут говорять про «ефект метелика», змах крила якого може призвести до непередбачува-них і досить значних наслідків. Або, наприклад, в ситуації соціальної напруги в суспільстві — гниле м'ясо в борщі може призвести до револю­ції; в умовах, коли ідеї «носяться в повітрі» - відкриття обов'язково хтось робить, але хто саме, залежить від випадку тощо.