Сторінка
5
Непрямі методи націлені на стимулювання інноваційних програм і створення сприятливих умов для новаторської діяльності. ,[о них належать:
1) лібералізація податкової та амортизаційної політики (так, у LUA податкові та амортизаційні пільги покривають до 20 % за-лльних витрат на НДДКР);
2) створення соціальної інфраструктури, що включає форму-лння єдиної інформаційної системи країни.
Основні етапи розвитку інноваційної діяльності:
• розробка комплексного соціально-економічного та науково-технічного прогнозу розвитку країни на довгострокову перспективу;
• довготермінове прогнозування;
• формування переліку стратегічних напрямів і державних програм, що пов'язані з нововведеннями у найважливіших секторах економіки та соціального розвитку, таких як харчова та оздоровча сфери, фармакологія, будівельні матеріали та технології, товари народного споживання, екологія та ін.;
• створення системи органів регулювання інноваційної діяльності, починаючи зі структур загальнонаціонального рівня та створення органів, які забезпечують контроль і реалізацію певних рішень на всіх рівнях управління;
• формування мережі наукових закладів;
• створення ефективного механізму концентрації науково-технічних ресурсів на пріоритетних напрямах і масштабне фінансування інноваційних проектів, включаючи залучення зарубіжних фондів, та міжнародних проектів з найкапіталомісткіших напрямів науково-технічного прогресу, включаючи космічні дослідження, розвиток енергетики та медичної сфери.
Державні комплексні науково-технічні програми та міжгалузеві інноваційні проекти фінансуються за рахунок бюджету держави, а галузеві інноваційні програми — за рахунок коштів підприємств та організацій.
В Україні створено Державний інноваційний фонд (Д1Ф), до складу якого входить 27 регіональних відділень (у кожній облас-'гі, АР Крим та містах Києві і Севастополі), які проводять конкурси проектів, що мають державне значення, та залучають для їх фінансування кошти банків, компаній, відомств, що зацікавлені в реалізації цих проектів. Кошти Д1Ф формуються за рахунок відрахувань підприємств та організацій у розмірі 1 % від обсягу реалізованої продукції з відношення витрат на собівартість продукції, з яких 0,3 % перераховується до центрального органу Д1Ф, 0,7 % — в його регіональні відділення.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Закон України “Про інвестиційну діяльність”. – Закони та постанови. – К., 1992.
2. Коломойцев В.Е. Інвестиційна сфера економіки України: стан, проблеми та перспективи. – Луганськ, 1997.
3. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. – К.: Видавництво “Лібра”, 1998.
4. Шевчук В.Я., Рогожин П.С. Основи інвестиційної діяльності. – К.: Генеза, 1997.
Інші реферати на тему «Фінанси»:
Порядок проведення ревізії роботи фінансових органів щодо складання і виконання бюджету
Ефективність функціонування місцевих бюджетів України
Характеристика кримінальної зацікавленості кредитно-фінансової системи України
Проблеми управління витратами регіону на соціальні потреби
Валютний ризик і стратегії його хеджування