Сторінка
4

Основні види (форми) інвестицій, їх характеристика і приклади

3) придбання науково-технічної продукції, тобто інтелектуаль­них товарів у матеріальній формі (проектно-кошторисної доку­ментації, програм, методик, ноу-хау);

4) вкладень у людський капітал, тобто витрат на освіту, підго­товку та перепідготовку кадрів, навчання тощо.

Фінансування інтелектуальних інвестицій може здійснюва­тися за рахунок трьох джерел: бюджетних асигнувань і коштів державних підприємств; приватно-підприємницького капіталу; спон­сорських коштів, субсидій окремих фірм чи приватних осіб. Що­до першого з перелічених джерел, то воно здійснюється держа­вою з метою підвищення інтелектуального потенціалу суспільст­ва. Споживачами інтелектуальних товарів і послуг, які фінансу­ються з держбюджету, виступають широкі верстви населення, які навчаються у середніх школах, ПТУ, ліцеях, коледжах, техніку­мах, вузах, працюють у державних НДІ, купують навчальну літе­ратуру за державними пільговими цінами. Інтелектуальні інвес­тиції до науково-дослідницької діяльності реалізуються у вигляді венчурних проектів, через створення різного роду науково-дос­лідницьких, інжинірингових та консалтингових фірм. Таку фор­му інтелектуальних інвестицій відносять до інновацій.

Посередницькі функції на ринку інтелектуальних товарів і по­слуг здійснюють брокерські фірми та науково-консультаційні центри, що розпоряджаються банками даних про найновіші ви­находи, промислові зразки, науково-технічні розробки, які захи­щені патентами та ліцензіями, інші інтелектуальні товари і по­слуги. Такі фірми мають також банки даних про дипломованих спеціалістів, які можуть залучатися до здійснення того чи іншого інвестиційного проекту на контрактній основі.

Більшість країн з ринковою економікою мають у своєму роз­порядженні в інтелектуальній сфері цілийряд установ, які функ­ціонують за рахунок субсидій з боку фірм та окремих приватних осіб. Такі недержавні фонди, асоціації, центри, університети та коледжі називають неприбутковими закладами, а фірми та приватних осіб, які виступають у ролі інвесторів, — донорами. Подібний альтернативний бюджетному та підприємницькому сектор який здійснюються інтелектуальні інвестиції, як і о іійні цілі. Результатом діяльності таких закла-ій сфері є покращення життєвого рівня окре-і отже, виграш

суспільства в цілому.

Інноваційна форма інвестицій. Інноваційна діяльність виступає однією з форм інвестування , яке у даному разі здійснюється з метою впровадження досягнень науки і техніки у виробництво та соціальну сферу.

Інноваційна діяльність включає:

1) випуск та розподіл принципово нових видів техніки і тех-юлогій;

2) прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

3) реалізацію довгострокових науково-технічних програм з тривалими термінами окупності витрат;

4) фінансування фундаментальних досліджень з метою здійс­нення якісних змін у системі продуктивних сил країни;

5) розробка та впровадження нових ресурсозберігаючих тех­нологій, які спрямовані на покращення економічного та екологіч­ного стану.

Під інноваціями розуміють вкладення інвестиційного капіта­лу у нововведення, які призводять до кількісних та якісних по­кращень підприємницької (виробничої") діяльності.

Підготовка, обгрунтування, освоєння та контроль за впрова­дженням інвестицій у нововведення і є інноваційний процес. Го­ловними особливостями його є циклічність, поетапна реалізація но­вовведень та виключно високий ступінь ризику, пов'язаний з низь­кою вірогідністю успішного втілення нової ідеї у новому виді про­дукції (ця вірогідність становить, як правило, близько 9—10 %).

Інноваційний цикл охоплює весь комплекс відносин вироб­ництва та споживання і являє собою період від народження ідеї До її комерційної реалізації. Він включає такі основні етапи:

• дослідження;

• розробку;

• підготовку до виробництва;

· виробництво;

· реалізацію;

У сучасному світі існує безліч форм державного регулювання інноваційних процесів. Окремі компанії та корпорації також про­водять власну інвестиційну політику у прийнятній для них формі. Однак у всіх випадках основними цілями інноваційної політики виступають стимулювання інноваційної активності та розвиток науково-технічного потенціалу.

Державна інноваційна політика повинна бути спрямована на створення сприятливого економічного клімату для здійснення ін­новаційних процесів та має пов'язувати між собою сферу «чис­тої» (академічної") науки та завдання виробництва.

Роль держави у сфері підтримки інновацій, як правило, зво­диться до виконання таких функцій:

1) сприяння розвитку науки та її практичного застосування;

2) підготовка наукових та інженерних кадрів;

3) здійснення різного роду програм, спрямованих на підви­щення активності інноваційного бізнесу, в межах єдиної держав­ної програми;

4) державні замовлення — головним чином у формі контрак­тів на проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторсь­ких робіт (НДДКР), які забезпечують початковий попит;

5) стимулювання зростання ефективності та необхідності прийняття інноваційних рішень окремими фірмами з боку держа­вних фінансових установ та інших органів виконавчої влади;

6) посередництво у справі ефективної взаємодії академічної та прикладної науки, а також стимулювання кооперації промисло­вих корпорацій та університетів у сфері НДДКР.

Форми впливу держави в інноваційній сфері поділяються на прямі та непрямі. Їх співвідношення визначається економічною ситуацією в країні та вибором у зв'язку з цим концепції держав-і ного регулювання. Остання може бути орієнтована на ринкові] відносини або спрямована на централізований вплив.

Прямі методи державного регулювання інноваційної діяльно­сті здійснюються в адміністративній та цільовій формах. Адміні­стративна форма регулювання являє собою пряме дотаційне фі­нансування через державні цільові програми підтримки нововве­день, у тому числі і на малих наукомістких фірмах, створення си­стеми державних контрактів на придбання тих чи інших товарів і послуг, надання кредитних пільг фірмам для реалізації нових ідей. ] Цільове фінансування — це один з елементів системи контракт­них відносин, за яких укладаються угоди між замовниками та підрядниками.