Сторінка
2

Аналітичне дослідження інвестицій

Інвестиційна стратегія інституційного інвестора повинна бути спрямована на підтримку відповідних пропорцій між пер­винним і вторинним резервами активів у складі портфеля. Таким чином, інвестиційна стратегія має передбачати мінімальне використання активів вторинного, а тим паче первинного резервів для покращення фінансового стану, адже продаж цих паперів звичайно здійснюється за номінальною вартістю або нижче від номіналу.

Згідно з розробленою стратегією інвестор прагне оптимізувати свій портфель таким чином, щоб забезпечити досягнення всіх стра­тегічних цілей шляхом най придатніших поєднань усіх чинників.

Визначення життєвого циклу проекту

Розробка та реалізація інвестиційного проекту, особливо ви­робничого, проходить тривалий шлях від ідеї до будівництва та експлуатації об'єкта. Цей період, як правило, називається життє­вим циклом інвестиційного проекту, що охоплює три фази:

1. Передінвестиційні дослідження до остаточного прийняття інвестиційного рішення (передінвестиційна фаза). До цієї фази належать: визначення інвестиційних можливостей; аналіз альте­рнативних варіантів та остаточний вибір проекту; попереднє тех-ніко-економічне обґрунтування; розробка техніко-економічного ^«ґрунтування; дослідницьке забезпечення проекту.

2. Інвестиційна фаза: проведення узгоджень; укладання кон-ірактів; розробка проектно-кошторисної документації; будівниц­тво, реконструкція або переоснащення; забезпечення керівника проекту; витрати на авторський нагляд і контроль; підготовка експлуатаційних кадрів; пуско-налагоджувальні роботи.

3. Експлуатаційна фаза: введення в експлуатацію; доведення ю проектної потужності; витрати на підтримання діючих потуж­ностей; витрати на оновлення основних фондів.

Визначення потреби в інвестиціях та вартості капіталу

Інвестор завжди переслідує мету максимізації прибутку і ба­жає залучити позичкові кошти за щонайменшу ціну. Кредитори, в свою чергу, як власники або розпорядники капіталу прагнуть продати позичкові кошти якомога дорожче. Тому необхідний ре­тельний аналіз можливих джерел фінансування вартості.

Звичайно, найкоротший шлях — залучити до справи інших інвесторів (фізичних та юридичних осіб) через емісію цінних па­перів і таким чином сформувати початковий капітал. Але це не завжди можливо, особливо для молодих (венчурних) фірм, пере­дусім через брак довіри до них інших інвесторів. Одержання суб­сидій від держави, особливо при гостродефіцитному бюджеті, та іноземних інвестицій також проблематично. Залишається єдине джерело — ринок позичкових капіталів. Тому інвестор, вируша­ючи на цей ринок, повинен вивчити і проаналізувати ціни на по-'ичковий капітал, які відтворені у відсоткових ставках.

Головними відсотковими ставками, що підлягають аналізу, мають бути: реальна; з урахуванням очікуваного рівня інфляції;вільна від ризику; базова; з урахуванням ризику неповернення боргу; бар'єрна; внутрішня норма дохідності та ін.

Реальна відсоткова ставка віддзеркалює нормальний розви­ток стабільної економіки держави. Вона характеризує нормаль­ний приріст добробуту суспільства.

Відсоткова ставка, яка враховує очікуваний рівень інфляції, призначена для відшкодування інвестору можливих витрат від знецінення вкладених капіталів внаслідок зростання цін на това­ри і послуги у вигляді інфляційної премії.

Вільна від ризику (державна) ставка — ставка дивідендів, або відсотків, які обіцяють сплатити власникам державних цінних паперів. Ця ставка зазвичай на кілька пунктів вища від очікува­ного рівня інфляції.

Базовою відсотковою ставкою вважається найнижча ставка комерційних банків, яку вони призначають для своїх найнадій­ніших клієнтів. Ця ставка, як правило, на кілька пунктів вища за вільну від ризику ставку.

Бар'єрна ставка розраховується інвестором як мінімальна но­рма доходу, яку він прагне одержати від усіх своїх нових інвес­тицій. Прибутки, що мають бути отримані за нормою доходу, нижчою від бар'єрної ставки, не мають сенсу для інвестора через те, що вони тільки покривають витрати і видатки.

Внутрішня норма дохідності — норма прибутку від нових ін­вестицій, за якої річні інвестиції і майбутні позитивні грошові потоки дорівнюють один одному. Це норма, що задовольняє ін­вестора. В окремих випадках для отримання інвестиційної актив­ності і вилучення вільних грошових коштів з обігу вона може бу­ти значно підвищена. За стабільної економіки ця ставка дещо вища за ставку по державних цінних паперах.

Таким чином, намагаючись залучити якомога більше запози­чених коштів під забезпечення власних капіталів, інвестор аналі­зує всі переваги і недоліки залучених і запозичених коштів з ме­тою оптимізації структури джерел фінансування проектів.

Оцінка умов розміщення об'єктів інвестування

Нові земельні ділянки потрібні інвестору насамперед для за-початкування нового будівництва або у разі значного розширен­ня діючого виробництва. За відсутності законодавства, що забез­печує права власності на землю, відведення земельних ділянок під промислову та іншу підприємницьку забудову, а також спо­рудження житлово-комунальних об'єктів регулюються Основами земельного законодавства України, передусім Земельним Кодек­сом України.

Чинне законодавство обумовлює відведення під будівництво земель несільськогосподарського користування або сільськогос­подарських угідь низької якості. У разі використання земель лі­сового та водного фондів перевага повинна віддаватися безлісо-вим площам і площам під малоцінними породами дерев, а також заболоченим місцевостям. За сучасних законодавчих норм пере­дача в приватну власність земельних майданчиків передбачається лише під незавершеним будівництвом і бензозаправками.

У травні 1997 p. Кабінетом Міністрів України затверджено ме­тодику грошової оцінки земель несільськогосподарського призна­чення (крім земель населених пунктів). Вона пропонується для використання при укладенні цивільно-правових угод і визначен­ня розмірів земельного податку для земель промисловості, транс­порту, зв'язку, оборони; земель природоохоронного призначення;

лісового та водного фондів; земель запасу. (Детально основи гро­шової оцінки земель промисловості, транспорту і зв'язку викладені у підручнику А. А. Пересади «Інвестиційний процес в Україні».)

У разі нового будівництва або розширення діючого виробництва інвестор прагне вибрати з усіх можливих варіантів найсприя­тливіший земельний майданчик. Для цього створюється комісія із зацікавлених учасників інвестиційного проекту (замовника, ге­нерального проектувальника, підрядника, представників місцевих органів влади та ін.), яка складає акт щодо вибору майданчика під будівництво. Найбільші складнощі для інвестора виникають при узгодженні відведення земель з місцевими органами влади.