Сторінка
5

Валютний курс у системі міжнародних кредитно-розрахункових та валютних операцій

2. Найпоширеніший і найпростіший метод - співставлення рівня цін стандартного набору товарів та послуг (так званого споживчого кошика). При цьому методі, як і при попередньому, спочатку визначають ціну споживчого кошика в різних національних валютних одиницях, а потім ці ціни зіставляють з цінами, вираженими у валюті, курс якої потрібно визначити (береться за умовну одиницю).

3. Метод визначення валютного курсу на основі співвідношення ефективних виробничих витрат у країнах, що порівнюються: заробітна плата, норма позичкового процента, рента і показник продуктивності праці. Техніка визначення валютного курсу грошової одиниці певної країни така сама, як і при попередніх методах, однак цей метод вважається найточніший, оскільки дає змогу врахувати деякі довгострокові та середньострокові фактори, що впливають на валютний курс. Тобто метод співставлення ефективних виробничих витрат відрізняється своєю відносною стабільністю, оскільки базується на досить стабільних виробничих показниках, відображає найважливіші економічні процеси в країнах, що зіставляються.

Функції валютного курсу:

• засіб інтернаціоналізації грошових відносин;

• засіб співставлення національних цінових структур і результатів виробництва;

• засіб співставлення національної та інтернаціональної вартості;

• засіб перерозподілу національного продукту між країнами.

Сучасний етап розвитку грошово-валютних відносин характеризується множинністю валютних курсів. Відбувається постійний пошук найефективніших засобів стабілізації та регулювання валютних курсів. Так, системі золотого стандарту найбільше відповідали фіксовані валютні курси, паперово-грошовому обігу притаманні плаваючі. Існують і так звані змішані валютні курси.

Фіксовані валютні курси передбачають наявність твердих зареєстрованих паритетів, що покладені в основу валютних курсів і підтримуються державними валютними органами. Фіксованими бувають:

• реально фіксовані курси, що спираються на золотий паритет і допускають відхилення валютного курсу від золотого паритету в рамках "золотих точок" (можливо лише при золотомонетному стандарті);

• договірно фіксовані курси, які спираються на погоджений еталон — офіційну ціну золота, або на поєднання золота та певних валют, чи на одну або кілька валют. За узгодженим еталоном визначається валютний паритет і гранично допустимі амплітуди відхилень валютного курсу від валютного паритету.

Оскільки реально фіксовані курси були притаманні системі золотомонетного стандарту, яка відійшла в історію, особливу увагу слід приділити договірно фіксованим курсам.

Договірно фіксовані валютні курси називаються також "зв'язаними" курсами і, в свою чергу, поділяються на:

• ординарні валютні курси, прив'язані до СДР. Це курси валют Лівії, М'янми, Руанди, Сейшельських островів;

• ординарні валютні курси, прив'язані до долара США. Це курси валют Аргентини, Сирії, Іраку, Панами, Венесуели, Нігерії, Оману, Литви, Туркменії, Гаїті, Гондурасу, Анголи, Ямайки та ін. (загалом 23 країни);

• ординарні валютні курси, які були прив'язані до французького франка. Це колишні колонії Франції та країни — члени Західноафриканського Економічного Співтовариства та Центральноафриканського Союзу, що входили в зону франка (всього14 країн);

• ординарні курси, прив'язані до інших валют. До марки ФРН був прив'язаний курс валюти Естонії; до ранду ПАР — курси валют Намібії, Лесото, Свазіленду; до рос. рубля — курс валюти Таджикистану (всього 7 країн);

• кошиковий курс, прив'язаний до штучно побудованих комбінацій валют основних торговельних партнерів. Це валюти Алжиру, Кіпру, Угорщини та ін.;

• валютний курс, заснований на системі змінного паритету, коли держава встановлює твердий валютний курс по відношенню до базової валюти, проте зв'язок між динамікою курсів не автоматичний, а встановлюється за спеціальною формулою, яка враховує різницю в темпах зростання цін. Це валюти Бразилії, Чилі, Колумбії, Мадагаскару, Португалії.

Фіксовані валютні курси використовуються за умови наявності в країні кризових явищ, при нестабільній економіці, коли використання подібного режиму валютного курсу забезпечує нижчі темпи інфляції. За цих умов менш вірогідною є дестабілізуюча спекуляція валютою за умови утримання курсу на постійному рівні відповідними офіційними державними структурами.

Другий вид валютних курсів - система плаваючих курсів, за якої взагалі відсутні валютні паритети.

Плаваючі валютні курси, які змінюються під впливом попиту і пропозиції на ринку, можуть, у свою чергу, використовувати такі режими:

• незалежне плавання (курс валюти формується на девізних ринках при помірних інтервенціях центральних банків). Такий різновид плаваючих курсів використовують деякі розвинуті країни та країни, що розвиваються. Серед них США, Японія, Великобританія, Швейцарія, Норвегія, Канада, Аргентина, Австралія, Венесуела, Індія, Гана, Філіппіни, Азербайджан та ін.

Режим незалежного плавання найпоширеніший у країнах з розвинутою ринковою економікою і високим рівнем доходів. Його успішне використання можливе за умов економічної і політичної стабільності, повної відсутності інфляції або незначного її рівня, стабільної макроекономічної політики;

• кероване (регульоване) плавання, яке подібне до незалежного плавання, однак при більшому втручанні центральних банків (валюти Ізраїлю, Туреччини, Росії, України, Індії, Китайської Народної Республіки, Південної Кореї, Югославії, Польщі, Словенії, Сінгапуру та ін.).

Режим керованого плавання, що має назву змішаного, полягає в тому, що держава вибирає валютний режим з урахуванням конкретної економічної ситуації, намагаючись подолати абсолютизацію жорсткого фіксування чи вільного плавання. Змішаний валютний курс, іншими словами, можна охарактеризувати як контрольований плаваючий курс. Однією з форм такого контролю є введення так званого курсового валютного коридору — встановлення мінімального і максимального значення відхилення валютного курсу.

Для здійснення цієї політики, при якій втручання держави покликано пом'якшувати різкі коливання валютного курсу, необхідна наявність значних валютних резервів. При цьому чим менш стабільна економіка країни, тим значніші мають бути державні валютні резерви.