Сторінка
1

Формування науки про місцеві фінанси. Зарубіжний досвід місцевого оподаткування

Зміст

1. Формування науки про місцеві фінанси.

2. Зарубіжний досвід місцевого оподаткування.

3. Поняття фінансової автономії місцевих органів влади.

4. Міжбюджетні відносини в зарубіжних країнах.

5. Тест.

6. Список використаної літератури.

Формування науки про місцеві фінанси

Наука про місцеві фінанси є окремою,самостійною галуззю фінансової науки.процес її формування відбувався у двох основних напрямках:

· По-перше,історично склалося так,що спочатку виникла наука про державні фінанси,а потім від неї відокремилося самостійне вчення про місцеві фінанси.Таким чином, поняття „місцеві фінанси”виникло на противагу поняття „державні фінанси”.

· По-друге, вчення про місцеві фінанси як наука виникло також у процесі розширення розуміння предмета фінансової науки,коли фінансове господарство общин та їх територіальних колективів,яке до цього вважалося приватним,було включенне до складу публічного фінансового господарства.

Вчення про місцеві фінанси як сукупність теоретичних положень про фінансове господарство та фінансову діяльність місцевих органів влади сформувалося в 19 ст. Наприкінці 19 ст. воно відокремелось в самостійну галузь фінансової науки.Це було пов’язано із завершенням становлення в більшості країн Західної Європи й Північної Америки органів місцевого самоврядування і регіональних органів влади,конституційним визнанням прав комун,общин,муніципалітетів,регіонів,провінцій,штатів та інших адміністративно-територіальних утворень.

У Росії процес формування теорії місцевих фінансів як окремої галузі фінансової науки почався після земської реформи 1864р.В Українській Народній Республіці під керівництвом Центальної Ради в1917-1918рр.робилися спроби українізації земського та місбкого самоврядування із забезпеченням його інститутів і фінансових основ.Але після ліквідації Центальної Ради робота припинилася Відродження місцевих фінансів відбулося в останній період горбачовської перебудови в 1990р.,коли в СРСР було визнано інститут місцевого самоврядування.

Зарубіжний досвід місцевого оподаткування

У міжнародній термінології місцеві податки і збори визначаються як локальні податки,які є основною статтею доходів місцевих бюджетів у більшості західних держав.

У середині 90-х рр. за рахунок місцевих податків формувався 61% комунальних доходів у Швеції, 51%-у Данії, 46%-у Швейцарії, 43%- у Норвегії, 36%-у Франції, 34%-уФінляндії, 31%-у Іспанії. Дуже високий цей показник в США.Водночас у Греції він становить лишень 2%,у Словенії,Румунії,Нідерландах-5,в Угорщині-4,в Болгарії-1,в Латвії-6%.

В наслідок багатовікової еволюції на Заході склалася розгалужена система місцевих податків і зборів,характерною особливістю яких є:

· Численність:у Бельгії запроваджено 100 місцевих податків і зборів,в Італії-70%,у Франції більш як 50.Разом з тим в окремих країнах застосовується лише кілька місцевих податків,а у Великобританії,наприклад,-лише один(до 1990 р.це був податок з нерухоиого майна.Урядом Маргарет Тетчер його замінено на подушний податок,який також вважається майновим);

· Масовість:податки сплачуються практично всім дорослим населенням,незалежно від соціального статусу та рівня доходів.Наприклад в США в бюджеті сім’ї з чотирьох осіб з річним доходом50тис.дол.платежі за всіма місцевими податками становлять у середньому 4,4тис.дол.щорічно-8,9%її доходів.У цілому цей показник в окремих штатах мінімальний і дорівнює3,5,а в інших сягає 14% доходів сімей зазначеної категорії;

· Регресивність:частка місцевих податків і зборів зменшується стосовно сукупного розміру доходів,якщо доходи зростають.У той же час частина країн щодо головни х місццевих податків застосовують прогресиивні ставки оподаткуваня(Фінляндія,Норвегія,Іспанія,Швеція,Швейцарія)при оподаткувані особистого майна громадян;

· Застосування права податкової ініціативи.В унітарних країнах місцеві органи влади,як правило,такого права на мають.Усі види місцевих податків запроваджуються законами,які ухвалює парламент країни.Місцеві органи влади мають повноваження щодо встановлення ставок податків у межах законодавчо визначених їхніх граничних рівнів.До компетенції місцевих органів влади включено також право приймати рішення про запровадження місцевих податків,визначених законодавством.У деяких країнах застосовується інша модель контролю центрального уряду за місцевими податками.Місцеві органи влади самостійно встановлюють місцеві податки та зюори ,а центральна влада обмежує їхні максимальні стваки.З1983р.така практика діє вНорвегії та Бельгії.У федеративних державах основне коло питань місцевого оподаткування перебуває в компетенції суб’єктів федерації.Види місцевих податків встановлюється органами влади штатів у США,кантонів-у Швейцарії,владними структурами провінції Квебек-у Канаді.ставки місцевих податків у цих країнах визначають муніцепалітети.Разом з тим і в більшості федеративних країн зеконодавство федерації певною мірою регламентує застосування місцевих податків і зборів.

Основні моделі податкових систем місцевих органів влади.В основі лежмть спосіб ,за допомогою якого встановлюються до місцевих бюджетів окремі місцеві податки.Розглянемо це на прикладі прибуткового податку.

Перша модель.У ФРН, Австрії, Іспанії, Люксембурзі місцеві органи влади автоматично отримують фіксований відсоток від прибуткового податку по країні,який зараховується до всіх рівней бюджетів.

Друга модель.У Бельгії, Канаді(крім Квебеку), Данії, Норвегії місцеві органи влади самостійно встановлюють додаткові місцеві надбавки до ставок прибуткового податку,що надходить до центрального бюджету.

Третя модель.Місцеві органи ціілком самостійно встановлюють ставки оподаткування та його базу з прибуткового податку.Відповідні місцеві податки не враховуються центральним урядом при визначенні прибуткового доходу для податків,які надходять до центрального бюджету.Така модель податкової системи застосовується у Швейцарії,провінції Квебек(Канада),та в деяких інших країнах.У США місцеві сиавки прибуткового оподатку враховуються при визначенні ставок цього податку до центрального бюджету.

Місцеві податки за формою встановлення їх та за способом зарахування до місцевих бюджетів також поділяються на три групи: