Сторінка
2

Формування науки про місцеві фінанси. Зарубіжний досвід місцевого оподаткування

· Перша група:прямі й непрямі місцеві податки,яуі майже в усіх країнах запроваджуються місцевими органами влади і повністю надходять до їхніх бюджетів.Прямими податками в цій групі є промислвий податок,податки на нерухоме майно фізичних осіб,на землю,автомобілі,професію тощо.Непрямими податками в цій групі є індивідуальні і місцеві акцизи на споживання предметів широкого вжитку та інших ресурсів.Це акцизи на бензин,алкогольні напої та інші товари.В Японії-акцизи на споживання газу та електроенергії.У Великобританнії місцевих непрямих податків не має;

· Друга група податки,що встановлюються місцевими органами влади як надбавки для загально державних податків або їх відрахуваняя від них(місцеві надбавки до земельного та сільськогосподарського податку в Італії,відрахування від прибуткового податку фізичних осіб,податок на прибуток корпорації в США,надбавка до податку на додану вартість у Франції та інше);

· Третя група місцевих податків найбільша.Серед них: податки на зайняття торгівлею,на собак.на розваги,на видовища,на володіння транспортним засобом,на торгівлю спиртними напоями,на надання ліцензій на спадщину,на подврунки,на осіб,котрі влодіють двома квартирами,на мисливство та рибальство,на відкриття питних закладів,готелів,на прибирання вулиць,готелів і ліквідацію побутових відходів,на кар’єри,на рекламу та інші(подібних податків як правило центральна влада не стягує).

Основну роль у країнах із розвиненою ринковою економікою відіграють майнові місцеві податки,у першу чергу на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб і на землю.У США за рахунок податків на майно формується близько 45% усіх доходів місцевих бюджетів,у Франції-40%.

У федеративних державах суб’єкти федерації мають власні служби,які збирають місцеві податки.Муніципальні податкові служби є і в органах місцевого самоврядування а багатьох федеративних та унітарних державах.Контроль за стягуванням загальнодержавних податків ,які надходять до централбного бюджету,здійснюють державні податкові служби.

Фінансова автономія місцевих органів влади

Фінансова автономія-це база самоврядування територіалбних колективів,самостійності всіх рівнів місцевої влади.

Фінансова автономія-це саморядування у сфері фінансів.

Відомо,що фінанси місцевих органів влади-це система розподілу,формування та використання місцевою владою фінансових ресурсів для забезпечення покладених на неї функцій і завдань.

Принцип автономності реалізується в тому,що таку систему кожен місцевий орган влади створює сам:оберає її модель,внутрішню структуру,визначає співвідношення між окремими елементами.

Фінансова автономія є основною формою реалізації принципів місцевого самоврядування.

Відокремлення від завдань центральної влади завдань,що покладаються на місцеву владу,зумовлює потребу в таких фінансових джерелах,на які може впливати місцева влада.Саме такий підхід передбачає Європейська хартія про місцеве самоврядування.Для країн,які підписали хартію встановлено вимогу визнавати наявність органів місцевого самоврядування,уповноважених приймати рішення,що користується широкою автономією щодо компетенцій,порядку здійснення цих компетенцій і засобів.необхідних для виконання своєї місії.

Фінансова автономія місцевих органів влади –це фінансова незалежність цих органів при виконані покладених на них функцій.Фінансова незалежність у сукупності з організаційною й адміністративною незалежністю є передумовою ефективного розвязання місцевими органами влади покладених на них завдвнь.

Таким чином,головним критерієм,який засвідчує фінансову автономію місцевих органів влади,є наявність у них прав прийняття рішень у сфері власних фінансів.Якщо такого права не передбачено в законодавстві,то місцева влада фінансової автономії не має.

Право прийняття рішень є загальною передумовою фінансової автономії місцевих органів влади.

Міжбюджетні відносини в зарубіжних країнах

Діючі системи бюджетів у зарубіжних країнах може бути згруповано в три основні моделі:

· Перша модель грунтується на повному розмежуванні окремих податків між різними адміністративними рівнями влади і на закріпленні їх у законодавчому порядку за відповідними рівнями сиситеми бюджетів.Така модель частково характерна для США.

· Друга модель грунтується на зафіксованому в законодавстві пайовому розподілі основних податків між різними адміністративними рівнями влади і на вілповідному закріпленні цих часток за рівнями системи бюджетів.Ця модель часково характерна для ФРН.У такий спосіб у цій країні розподіляється податок на додану вартість.

· Третя модель характеризується застосуванням різними рівнями влали спільної бази оподаткування.При цьому кожен рівень влади встановлює власну ставку на основі однієї бази оподаткуваня.Загальна ставка оподаткування,таким чином,є сумою податкових ставок різних рівнів влади.У такий спосіб розподіляється прибутковий податок у Швеції.

З основних інструментів міжбюджетних взаємовідносин у зарубіжних країнах можна виділити такі:

· Розподіл окремих видів податків між рівнями влади ;

· Пайова участь різних рівней влади в розподілі доходів від окремих видів податків;

· Використання різними рівнями влади спільної бази оподаткування й участь у розподілі окремих податків на основі власних ставок оподаткування;

· Система загальних і спеціальних трансфертів.

Децентралізація бюджетних і податкових повноважень спостерігається і в процесі організації міжбюджетних взаємовідносин у багатьох унітарних та федеративних державах(Італія,Порртугалія,Франція,ФРН).