Сторінка
1

Іноземні інвестиції. вільні економічні зони

1. Сутність іноземних інвестицій та їх класифікація.

2. Проблеми іноземного інвестування в Україні. Державна політика заохочення іноземних інвестицій.

3. Інститути міжнародної інвестиційної діяльності.

4. Сутність ВЕЗ та їх роль щодо залучення іноземних інвестицій.

5. Сучасний стан ВЕЗ в Україні.

Ключеві слова:

Іноземні інвестиції, державні інвестиції, приватні інвестиції, прямі інвестиції, портфельні інвестиції, іноземні інвестори, інвестиційна політика, Міжнародний валютний фонд, Світовий банк.

Вільна економічна зона, спеціальна економічна зона, мито, митниця, митний режим, протекційна система, венчурні фірми, зовнішньо-торговельні зони, комплексні виробничі зони, науково-технічні зони, туристсько – рекреаційні зони.

Згідно Закону України “Про режим іноземного інвестування” під іноземними інвестиціями розуміють усі “цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту”.

Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції в наступних формах:

- участь іноземних інвесторів в підприємствах України;

- створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам;

- придбання діючих підприємств;

- придбання рухомого та нерухомого майна (земельні ділянки, будинки, обладнання, транспорт і т.п.).

В залежності від ступеню контролю над зарубіжними компаніями інвестиції поділяються на прямі та “портфельні”.

Прямі інвестиції – основна форма експорту приватного капіталу, що забезпечує встановлення ефективного контролю і надає право безпосереднього розпорядження над закордонною компанією. За визначенням МФВ, прямі іноземні інвестиції є в тому випадку, коли іноземний власник володіє не менше чим 25% статутного капіталу акціонерного товариства.

“Портфельні інвестиції” – такі капітальні вкладення, частка яких в капіталі нижче межі, визначеній для прямих інвестиції. Портфельні інвестиції не забезпечують контролю за закордонними компаніями, обмежуючи прерогативи інвестора отриманням частики прибутку (дивідендів).

Україна не має достатніх внутрішніх фінансових ресурсів для розв’язання економічних і соціальних проблем. Навіть за приблизними підрахунками наша економіка щорічно потребує майже 40 млрд. іноземних інвестицій.

Основними негативними ознаками інвестиційного клімату в економіці України нині є:

- стагнація на ринку внутрішніх інвестицій;

- нестабільна законодавча база з питань іноземного інвестування;

- низький рівень розвитку інфраструктури інвестиційного ринку;

- погіршення платоспроможної здатності населення.

- інфляція, яка руйнівно діє на всі сторони господарського життя, особливо на галузі з сезонним характером виробництва і тривалим виробничим циклом, та являється перепоною стабілізації фінансового стану підприємств;

- спад виробництва, глибина якого залежить від масштабів наслідуваних деформацій в структурі економіки, обмеження попиту, що відбувається в процесі макроекономічної стабілізації, а також від довготривалості термінів, на протязі яких вони відбуваються;

- зниження накопичень інвестиційної активності, які втрачають зміст при високій інфляції. Накопиченні відновлюються після досягнення позитивної (по відношення до рівня інфляції) ставки банківського проценту. В інвестиції, перш за все виробничі)вони ефективно трансформуються тільки при досягненні сталої макроекономічної стабілізації;

- обмеження можливості держави регулювати господарські процеси, криміналізація їх помітної частини, яка особливо сильно проявляється там, де відсутні укорінені та загальнопризнані правові обмеження, відпрацьовані інструменти підтримки законності та правопорядку;

- диференціація доходів та матеріального забезпечення, соціальне розшарування, які посилюються частково внаслідок ліквідації зрівняльного розподілу, а в основному під впливом інфляції, яка завжди призводить до перерозподілу доході в сторону збитків менш заможнім прошаркам населення;

- зростання безробіття, що виникає в результаті спаду виробництва та структурних зрушень в економіці, необхідність перерозподілу значної частини робочої сили між галузями та регіонами;

- з особливою чутливістю постає проблема інвестицій на заміщення та відновлення виробничого апарату, на поповнення оборотних коштів.

Основними міжнародними держаними організаціями є:

Міжнародний валютний фонд (МВФ) - підрозділ ООН, створений в 1945 році для сприяння валютному співробітництву та розширенню міжнародної торгівлі, стабілізації обмінних курсів валют та допомоги державам, які мали короткострокові проблеми в вирівнюванні своїх платіжних балансів, в підтримці обмінних курсів їх валют. Фонд допомагає своїм членам, виділяючи для них іноземну валюту, яку вони хочуть купити на еквівалентну суму своєї валюти. Країна-член повертає Фонду кошти, викуповуючи свою валюту за валюту, прийнятну для Фонду, звичайно на протязі 3-5 років.

Фонд фінансується за рахунок членських внесків своїх членів, розміри яких залежать від оцінки їх добробуту. Кількість голосів у кожної країни безпосередньо залежить від розміру її внесків. Штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні.

МФВ є центральним регулюючим органом світової валютної системи. Він встановлює основні правила міждержавних відносин у валютній сфері. Основні завдання МВФ:

- забезпечення постійного механізму міжурядових консультацій і співробітництва у валютних питаннях;

- стабілізація валютних курсів;

- запобігання конкурентному знеціненню грошової одиниці;

- встановлення між країнами-членами багатосторонньої системи платежів за поточними операціями і усунення валютних обмежень з метою безперешкодного розвитку зовнішньоекономічного обміну;