Сторінка
5

Соціальна політика сучасної України

· безпосередні бюджетні видатки;

· «податкові видатки» у вигляді пільг, відшкодувань, відстрочок;

· страхові внески до державних та недержавних страхових фондів;

· усуспільнення коштів підприємств у вигляді їх зобов’язання щодо виконання соціальних функцій;

· благодійність приватних осіб, фірм та організацій;

· громадські ініціативи - різного роду фонди та збори;

· особисті кошти та зобов’язання громадян;

· кредити;

· надання державного майна для функціонування соціальної сфери, використання державної інфраструктури тощо.

До інструментів кількісного управління процесами реалізації державної соціальної політики, обгрунтування необхідних джерел доходів і соціальних видатків належить складання соціального бюджету. Соціальний бюджет - це функціональний підсумок усіх видатків і доходів, віднесених до галузей соціального захисту. Він показує обсяги коштів, які держава витрачає на пенсії, охорону здоров’я, а також на всю систему соціального захисту, що є відправною точкою для аналізу рентабельності національної системи соціального захисту і забезпечує системний підхід до прогнозування соціальних витрат та їхнє фінансування, зв’язки соціального бюджету з демографічним і макроекономічними показниками, оперативне реагування на зміни в законодавстві, здійснення розрахунків для окремих сценаріїв розвитку економіки.

При складанні соціального бюджету в Україні за джерелом фінансових надходжень соціальні витрати поділяються на три групи:

1. Витрати, що фінансуються за рахунок бюджетних виплат (пільги ветеранам війни та праці, кошти на виплату щорічної разової допомоги ветеранам війни, соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям з дітьми, інші види соціального захисту, житлові субсидії, охорона здоров’я, витрати, пов’язані з ліквідацією аварії на ЧАЕС).

2. Витрати, що фінансуються за рахунок страхових внесків (короткотермінові допомоги Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, витрати Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, витрати Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві).

3. Видатки з різних джерел (видатки Фонду соціального захисту інвалідів за рахунок Державного бюджету і, частково, платежів підприємств, пенсії та короткострокові допомоги з Пенсійного фонду за рахунок пенсійних страхових внесків)[7].

На жаль, доводиться констатувати, що перехід до ринкової системи господарювання не супроводжувався в Україні диверсифікацією системи фінансування соціальної сфери. Головним джерелом витрат був та залишається держбюджет. Між тим, досвід висвітлив суттєві проблеми у бюджетному фінансуванні соціальної сфери в Україні, викликані як об’єктивними макроекономічними диспропорціями, успадкованими від минулої системи господарювання та нагромадженими за роки непослідовних реформ, так і значними вадами у реалізації самої соціальної політики держави. Серед таких проблем: недостатні розміри фінансування соціальної сфери, непослідовність та фрагментарність фінансування, неефективна його структура (основна вага витрат припадає на заробітну плату, що веде до занепаду матеріальної інфраструктури), відсутність стимулів для переходу до децентралізованого фінансування частини соціальних витрат.

За роки реформ рівень фінансування державних соціальних гарантій постійно зменшувався (табл. 1). Так, видатки зведеного бюджету на соціальний захист населення по відношенню до ВВП у 2004 р. склали 3,4 %, що вдвічі менше, ніж у 1992 році (табл. 2). Частка витрат на охорону здоров’я, освіту, культуру скоротилася з 9,3 % до 7,4 %. З урахуванням того, що реальний ВВП скоротився протягом 1991-2004 рр. більше, ніж вдвічі, витрати на соціальну сферу зменшилися майже в чотири рази.

Фінансування соціальної сфери традиційно відбувалося в Україні за залишковим принципом. Протягом 1991-2003 рр. витрати на освіту зменшилися в 2,9 раза, а в розрахунку на душу населення скоротилися на 63,8 %. У 2003 році дошкільні установи фінансувалися на 49,2 % від рівня 1992 року. Зменшення фінансування обумовило скорочення контингенту дітей і молоді, охопленої державною освітою (крім вузів), і погіршення забезпеченості навчального процесу.

Протягом 1991-2003 рр. витрати на охорону здоров’я в Україні зменшилися більш ніж у 3 рази, в розрахунку на душу населення вони скоротилися на 75 %. За цей час, за даними ВООЗ, країна перейшла на 155 місце в світовому рейтингу рівня і якості медичних послуг охорони здоров’я. Скорочення бюджетного фінансування обумовило зменшення кількості населення, охопленої державною охороною здоров’я, погіршення якості, зниження рівня відповідальності за якість медичного обслуговування.

Навіть у 2003 році - першому році економічного зростання при виконанні видаткової частини Державного бюджету на 100,4 % видатки на соціальний захист залишилися недофінансованими в обсязі 124 млн гривень, освіту - на 84 млн гривень, охорону здоров’я - на 56 млн гривень. Річний план видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення недовиконано на 2 %. За оцінкою фахівців, у реальному вимірі видатки бюджету-2003 скоротилися порівняно з видатками попереднього року на 13,2 %.

Таблиця 1

Державні витрати на соціальний захист населення

в загальній структурі видатків Державного бюджету