Сторінка
4

Соціальна політика сучасної України

Втім, уряд надмірно захоплений проблемою розподілу, щоб вникати у сутність явищ. Передбачається “запровадити систему надання адресної допомоги малозабезпеченим та соціально незахищеним громадянам та підвищити ефективність соціальних трансфертів населенню шляхом використання науково обґрунтованої методології під час визначення розміру соціальних виплат” (пункт 11). Як бачимо, ніхто й не думає про зменшення соціальних трансфертів, навпаки, планується науково обґрунтувати тупиковий шлях використання бюджетних ресурсів і соціально-економічного розвитку держави.

Передбачається “поліпшити умови для розвитку соціальної і гуманітарної сфери шляхом збільшення обсягів видатків на соціальний захист населення, охорону здоров’я та освіту, підвищити ефективність їх використання, зокрема через удосконалення механізму розподілу міжбюджетних трансфертів” (пункт 18). І знову загальна декларація. І знову “удосконалення механізму перерозподілу трансфертів”. По-перше, саме тут уряду доречно було б згадати про таке наболіле питання, як відновлення міжтарифних співвідношень в оплаті праці, якщо уряд дійсно проголошує тезу про розвиток гуманітарної сфери. По-друге, потрібно було б уточнити величину бюджетних ресурсів, які спрямовуються на освіту, науку та охорону здоров’я. Нагадаємо, що з часів появи у Державному бюджеті Спеціального фонду до бюджетних призначень Міністерству освіти і науки з року в рік зараховуються кошти, які студенти (чи їхні батьки) сплачують вузам за навчання, і кошти, які академічні інститути і вузи отримують за виконані роботи та надані послуги, до бюджетних призначень Міністерству охорони здоров’я – кошти, які хворі сплачують лікарняним закладам за отримані послуги. Перелічені кошти ніякого відношення до бюджету не мають. Це штучне, притому свідоме завищення розміру бюджету та соціальної його складової зокрема. Йдеться, між іншим, про солідні суми. Так, Національний технічний університет “Київський політехнічний інститут” у 2003 році отримав із бюджету під державне замовлення на підготовку кадрів для народного господарства 57,3 млн грн, а плати за надані послуги надійшло до каси інституту – 57,5 млн грн, Києво-Могилянська академія – відповідно 7,8 млн та 9,7 млн грн, Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого – 17,3 млн і 46,9 млн грн. Дещо інше співвідношення цих цифр лише у Національному університеті ім. Т.Шевченка – 76,6 млн і 10,9 млн грн відповідно. Всього ж по Міністерству освіти і науки таких “зароблених” коштів набирається 1 млрд 668,9 млн грн при виділених із бюджету 2 млрд 585,1 млн грн, по Міністерству охорони здоров’я –453,9 млн і 1 млрд 269,6 млн грн відповідно. Це зовсім різні гроші, а уряд вважає, що однакові – бюджетні. Таким чином лише по двох міністерствах штучне завищення Державного бюджету склало 2 млрд 122,8 млн грн, або 4,5 відс. його видаткової частини.

Найболючіше питання соціальної політики в Україні сьогодні – діти. Але в Основних напрямах навіть таке слово відсутнє. Нагадаємо один із безлічі фактів: нещодавно в Києві трапилось масове отруєння немовлят продуктами фабрики дитячого харчування № 1. Симптоматично на цю подію відреагували президентські “темники”: “У Києві декілька десятків дітей отруїлися продуктами. Аналітики сподіваються, що телеканали не розпочинатимуть випуски новин з цієї теми”. Нагадаємо підпільним “аналітикам”, що з 1990 року в Україні спостерігається стійка тенденція скорочення населення внаслідок своєрідних “демографічних штанів” – збільшення смертності та скорочення народжуваності. Якщо у 1990 році в Україні народилося 657,2 тис. дітей, то у 2003 році – 408,6 тис., всього померлих було 629,6 тис. і 754,9 тис. відповідно. Скорочення чисельності населення відбувається переважно внаслідок зменшення народжуваності. При цьому дитяча смертність залишається надмірною: лише за перший квартал цього року померла 961 дитина до одного року, що на 17 немовлят більше, ніж за відповідний період минулого року. Вдумаємось: майже кожне соте немовля вмирає до одного року! Міжнародного розголосу набули львівські та харківські події з новонародженими, проте Служба безпеки України отримує лише доручення “погасити” ці скандали. Сьогодні питання усиновлення українських дітей централізоване у Міністерстві освіти і науки, але що знає суспільство про стан справ там? Тому ми і пропонуємо у розділі соціальної політики бюджетної резолюції зобов’язати Міністерство освіти і науки щоквартально оприлюднювати дані про кількість дітей, які залишились без батьків (чи яких залишили батьки), де і як вони утримуються, скільки з них і ким усиновлено, яка їхня, до речі, подальша доля, які кошти виділяє держава на “утримання” свого майбутнього тощо.

А скільки в Україні безпритульних дітей і хто ними опікується? Українці добре знають, хто очолює Фонд “Україна – дітям”, але вони хотіли б також знати, чим займається цей фонд, якщо така сумна картина у дитячій царині. Не завадило б запровадити щоквартальну звітність і про діяльність цього Фонду. Втім, “аналітики”, певне, праві, навіщо суспільству такі подробиці . Правий і Президент, який лише від Д.Сороса почув про існування своїх “темників” і, як здається, не повірив відомому філантропу.

Відчувається, що в уряді відсутній соціальний блок і продумана, усвідомлена соціальна політика. Експлуатують соціальну тему всі без винятку урядовці, але вона залишається без нагляду. Персонально відповідальні за соціальний блок в уряді Д.Табачник і М.Папієв є фахівцями в партійних справах, можливо в інших, залежно від особистих уподобань, але ніяк не є людьми, які спроможні зрозуміти потреби нужденних і вибудувати більш-менш прийнятну соціальну політику. Дуже далекі вони від народу, хоча іноді й зустрічаються з ним.

Кабінет Міністрів проявив чіткість і послідовність лише в одному – в ухилянні від визначення будь-яких конкретних орієнтирів соціальної політики на 2005 рік. Втім, це зрозуміло: уряд країни, де виробляється валового внутрішнього продукту менше ніж на 500 грн в місяць на людину, трохи більше половини якого спрямовується на особисте споживання (що не забезпечує навіть прожитковий мінімум!), не може мати реальну програму забезпечення належного життя своїх громадян, він буде і далі залишатися у полоні мінімальних соціальних категорій. Громадяни у такій державі змушені покладатися, перш за все, на власні сили, що не додає авторитету уряду. Як і злагоди суспільству[6].

1.3. ПРОБЛЕМИ ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ

Зазвичай найголовнішою проблемою здійснення соціальної політики, яка, як правило, і визначає межі її здійснення, є проблема фінансування соціальних витрат. Згідно зі світовою практикою, джерелами прямого та непрямого фінансування соціальної сфери є: