Сторінка
1

Оцінювання ефективності інвестицій

Ідея будь-якого вкладення капіталу повинна обґрунтовуватися розрахунками ключового завдання: якою мірою майбутні доходи покривають нинішні (поточні) витрати? На це запитання мусить відповісти кожний інвестор — від приватної особи до держави.

Виходячи з цього, теоретичні основи інвестиційного аналізу складають систему методів і показників обчислення ефектив­ності (привабливості) інвестування.

Світовий досвід накопичив значну кількість методів і прийо­мів інвестиційного аналізу, які починають поширюватись і у нас.

Найвідоміші методи можна поділити на три групи:

1) методи оцінки ефективності інвестицій за допомогою спів­відношення грошових надходжень (позитивних потоків) з витрата­ми (негативними потоками). Ці методи на сьогодні є традиційними;

2) методи оцінки ефективності інвестицій за бухгалтерською звітністю;

3) методи оцінки ефективності інвестицій, які ґрунтуються на теорії часової вартості грошей.

За допомогою цих методів здійснюється інвестиційний аналіз проектів, тобто оцінюється і порівнюється інвестиційна приваб­ливість (ефективність) напрямів інвестування, окремих програм (проектів) або об'єктів.

Розрізняють три види оцінки ефективності інвестицій: фінан­сову (комерційну), бюджетну та економічну.

Фінансова оцінка передбачає визначення фінансових резуль­татів реалізації проекту для його безпосередніх учасників. Вона базується на очікуваній нормі дохідності, яка влаштовує всіх суб'єктів інвестування. При цьому інші наслідки впровадження проекту не враховуються.

Бюджетна оцінка ефективності віддзеркалює фінансові нас­лідки для різних рівнів бюджетів, тобто очікувані співвідношен­ня видатків, податків та зборів. Показником бюджетної ефектив­ності впровадження проекту є різниця між податками та видатками певного рівня бюджету, ступінь яких залежить від впровадження конкретного проекту.

Економічна оцінка ефективності проекту для народного господарства в для галузі, групи підприємств, регіону тощо. Від виду оцінки ефективності реалізуються певні методи аналізу.

Методи аналізу застосовуються дуже давно, а під час виникнення часової теорії грошей використовуються парале­льно з методами, які ґрунтуються на концепції дисконтування. Традиційні методи базуються на обчисленні таких показників, як норма (коефіцієнт) ефективності (дохідності) та період (строк) окупності інвестицій.

Норма ефективності обчислюється як відношення сумарних грошових надходжень у дійсній вартості до суми інвестованих коштів, спрямованих на реалізацію інвестиційного проекту. Якщо норма ефективності менше за одиницю, проект має бути відхиле­ний як такий, що не принесе додаткових доходів інвестору. У прак­тичних розрахунках застосовується річна норма ефективності:

де НЕр — річна норма ефективності;

ГН р — середньорічні грошові надходження;

ІК — інвестовані кошти. Період окупності інвестицій обчислюється як зворотний показник:

де ПО — період окупності інвестицій у роках;

ІК — сума інвестицій у проект, передбачена кошторисом;

ГНр —середньорічні грошові надходження.

Методи оцінки інвестицій за бухгалтерською звітністю ба­зуються на обчисленні балансової і чистої (РІб; Річ) рентабельно­сті інвестицій.

У першому випадку ми маємо відношення середньорічного до­ходу компанії за бухгалтерським звітом до обсягу інвестицій; у другому — чисту рентабельність, тобто дохід зменшується на су­му податкових і відсоткових платежів:

1)

2)

де PI — балансова рентабельність інвестицій;

РД — середньорічний дохід компанії (прибуток);

ІК — сума інвестованих коштів;

Ріс, — чиста рентабельність інвестицій;

Ял —податкові та відсоткові платежі.

Методи оцінки інвестицій за бухгалтерською звітністю част­ково використовувались у нас, але рентабельність обчислюва­лась тільки балансова, за прибутком або приростом прибутку, що надходить як результат від інвестицій. Податок на інвести­ції був відсутній.

Взагалі діюча в Україні та інших країнах СНД з 1988 p. Мето­дика визначення ефективності капітальних вкладень не може ви­користовуватися не тільки приватними інвесторами, але й держа­вним сектором, який втратив фактичну монополію на інвестиції.

Принцип наведених витрат, який використовується у методи­ці, базується на застосуванні нормативних коефіцієнтів економі­чної ефективності, які мають усереднений характер, не враховують підприємницький ризик та обмежуються або усередненим роком, або строком окупності. Строк окупності нормується 5—6 роками. Інвестора ж, природно, цікавить увесь строк експлуатації об'єкта.

Крім того, показники порівняльної економічної ефективності не враховують фактор часу при оцінці поточних витрат і прибут­ку по роках реалізації проекту. Встановлені на п'ятиріччя галузе­ві нормативні коефіцієнти економічної ефективності коливають­ся від 0,05 у транспортному будівництві до 0,25 у матеріально-технічному забезпеченні, харчовій, легкій та інших галузях про­мисловості. Ці коефіцієнти являють собою норму прибутку на капітал. Вони мають заданий (нормативний) характер, тому важ­ко зрозуміти, чому вони були встановлені на різних рівнях. Який поважаючий себе інвестор направить свій капітал у галузі з більш низькою нормою прибутку?

Діюча методика дозволяє обґрунтовувати ефективність будь-якої інвестиційної програми шляхом вільного вибору аналогу для порівняння, використання усередненого коефіцієнта економічної ефективності у народному господарстві чи промисловості.

Розробка та реалізація інвестиційного проекту, особливо ви­робничого, проходить тривалий шлях від ідеї до будівництва та експлуатації об'єкта. Цей період, як правило, називається життє­вим циклом інвестиційного проекту, що охоплює три фази:

1. Передінвестиційні дослідження до остаточного прийняття інвестиційного рішення (передінвестиційна фаза). До цієї фази належать: визначення інвестиційних можливостей; аналіз альте­рнативних варіантів та остаточний вибір проекту; попереднє техніко-економічне обґрунтування; розробка техніко-економічного обґрунтування; дослідницьке забезпечення проекту.

2. Інвестиційна фаза: проведення узгоджень; укладання контрактів; розробка проектно-кошторисної документації; будівниц­тво, реконструкція або переоснащення; забезпечення керівника проекту; витрати на авторський нагляд і контроль; підготовка експлуатаційних кадрів; пусконалагоджувальні роботи.

3. Експлуатаційна фаза: введення в експлуатацію; доведення ю проектної потужності; витрати на підтримання діючих потуж­ностей; витрати на оновлення основних фондів.

Інвестор завжди переслідує мету максимізації прибутку і ба­жає залучити позичкові кошти за щонайменшу ціну. Кредитори, в свою чергу, як власники або розпорядники капіталу прагнуть продати позичкові кошти якомога дорожче. Тому необхідний ре­тельний аналіз можливих джерел фінансування вартості.