Сторінка
4

Прагматизм бюджетного процесу на локальному рівні. 1. Аналіз діючого порядку складання, розгляду і затвердження бюджетів органів місцевого самоврядування

Не пізніше 27 листопада у тижневий термін після ухвалення проекту закону про Державний бюджет України в другому читанні Кабінет Міністрів України доводить місцевим виконавчим органам влади положення та показники міжбюджетних відносин (обсяги міжбюджетних трансфертів і текстові статті, що визначають особливості міжбюджетних відносин на наступний бюджетний період) [1].

На підставі інформації, отриманої відповідно до частин 5-8 статті 75 Бюджетного кодексу України від Міністерства фінансів та місцевих фінансових органів, готуються проекти рішень про місцеві бюджети.

Аналізуючи першу стадію бюджетного процесу, тобто складання бюджетів не можна не звернути увагу на те, що при формуванні Державного бюджету України на 2002 рік в Україні вперше використано методику фінансового планування за програмами. Програма дій Кабінету Міністрів на 2004-2005 роки передбачає запровадження такого планування на місцевому рівні. Бюджет, складений за програмно-цільовим методом, суттєво відрізняється від традиційного постатейного чи економічного бюджетів. Основними компонентами програмно-цільового методу є попередній розрахунок доходів та видатків, середньострокове та стратегічне планування доходів та видатків, довгострокове планування капітальних інвестицій, оцінка, аналіз та моніторинг програм прозорість бюджетного процесу та участь громадськості у ньому.

Головною метою програмно-цільового методу є розподіл бюджетних ресурсів згідно визначених пріоритетів (програм) та оцінка ефективності використання бюджетних коштів за показниками [57, с.46]. Така методика забезпечує надання інформації стосовно ресурсів, що витрачаються та досягнутих результатів, таким чином даючи можливість посадовцям зробити висновки щодо пріоритетності тієї чи іншої програми. Тобто, дозволяє визначити її значення у порівнянні з іншими програмами, що претендують на й так обмежені фінансові ресурси. Програмно-цільовий метод подібний до моделі бізнес-плану, який складається інвесторами у приватному секторі. Потенційні партнери вимагають пояснення, в найменших деталях, до проекту, який вони мають на меті фінансувати, включаючи опис його перспектив.

Платники податків хочуть знати на що витрачаються їх кошти, який результат буде отримано від впровадження державних програм. Відповідно, народні обранці мають розглядати проекти бюджетів зосереджуючись на очікуваних та фактичних результатах надання бюджетних послуг. У разі оптимізації цих зусиль можна досягти основної мети - ефективного та результативного використання розподілу бюджетних ресурсів.

Вперше програмне фінансування було запроваджено у 40-х роках двадцятого століття у США. На початку 60-х років Департамент Оборони США. інституціював програмно-цільовий метод бюджетування, після чого президент Джонсон задекларував запровадження такої практики в усіх підрозділах державного управління [74, с.141]. На протязі останніх двох десятиліть в усьому розвинутому світі програмно-цільовий метод набув популярності як інструмент бюджетного управління. Цей новий метод допоміг урядовцям чітко встановити пріоритети в межах існуючих фіскальних обмежень, а також отримати інформацію від платників податків про рівень наданих послуг. Найпрогресивнішими в плані застосування програмно-цільового методу складання бюджету є Австралія та Нова Зеландія [75, с.99].

Для кращого розуміння застосування програмно-цільового методу розглянемо його застосування в окремих країнах [75, с. 106].

Великобританія. Більша частина видатків планується на трирічний термін. Плануючи та контролюючи державні видатки, уряд дотримується двох правил: 1) Позики здійснюються лише з метою інвестицій (не допускається фінансування поточних видатків). 2) Відношення суми державного боргу до ВВП повинно утримуватися на сталому доцільному рівні. Ще однією особливістю бюджету Великобританії є те, що у планах видатків дозволено переносити невикористані кошти з одного бюджетного періоду в інший.

Данія. На початку процесу формування бюджету Мінфін коригує довгострокові прогнози для відображення припущень щодо заробітної плати та рівня цін. Переговори стосовно бюджету ведуться довкола покриття нових видатків та можливостей скорочення деяких з них для міністерств, яким важко дотримуватися встановлених норм.

Німеччина. Річний бюджет складається на основі середньострокового фінансового плану, який щороку подається на розгляд в парламент. План відображає загальну фіскальну політику по кожному із сорока великих блоків. Ці блоки складаються із багаторічних оцінок, зроблених одночасно з річним бюджетом по кожній статті видатків, включених до бюджету. Показники узгоджуються з галузевими міністерствами. При прогнозуванні потреби в коштах на наступні три роки до деяких блоків включають поправку на підвищення цін.

Канада. У Канаді замість середньострокових планів перейшли до дворічного планування, оскільки міністерства дійшли висновку, що увага на короткотерміновому етапі планування є більш доцільною з погляду бюджетної консолідації.

Австралія. На початку роботи над бюджетом. Мінфін будує перспективні оцінки витрат в постійних цінах на кожний з наступних трьох років . Ці прогнози "Від базового рівня" звичайно включають тільки оцінки витрат по затверджених програмах при відсутності змін політики. Характерним елементом бюджету є система поточних видатків. Ця система наділяє керівників галузевих міністерств значною свободою щодо управління власними людськими та адміністративними ресурсами у межах жорстких фінансових обмежень.

Запровадження програмно-цільового фінансового планування відповідає вимогам реформи державного управління.

Огляд міжнародних практик та уроків застосування елементів програмно-цільового методу у країнах з перехідною економікою, також свідчать про ефективність розробки і впровадження програмно-цільового методу формування бюджету як на державному, так і на місцевому рівнях. Досвід цих країн показує, що соціально-економічний розвиток місцевих громад має пряму залежність від спрямування державної політики у цій сфері. Йдеться про розвиток громад не лише з точки зору елементів державного управління розвитком територій (система дотацій та субвенцій), а й про зв'язок основних державних цільових та галузевих програм, та програм, що приймаються до реалізації на рівні міст, районів, селищ, сіл.