Сторінка
1

Державний кредит та державний борг

ПЛАН

Вступ

1. Державний кредит

2. Управління державним кредитом

3. Поняття державного боргу, його види та особливості

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Створення боргу – це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.

Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Для України вивчення цього питання є вкрай важливим. Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення поточних проблем “у пожежному порядку”.

Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами визначається фінансове здоров’я країни.

Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного балансу, прийняття державою боргів підприємств і невиважена політика державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу.

Голова форма кредитних відносин - коли держава виступає саме як позичальник коштів. Рідше вона виступає як кредитор, надаючи позики юридичним та фізичним особам. У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов’язань, які приймали на себе фізичні та юридичні особи, вона є гарантом.

1. Державний кредит

Державний кредит - сукупність економічних відносин між державою в обличчі її органів влади та управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами - з іншого, при яких держава виступає в якості позичальника, кредитора та гаранта.

На відміну від двох попередніх видів кредитних відносин, які одразу впливають на величину централізованих грошових фондів, останні не обов’язково приводять до їх змін. Якщо боржник своєчасно та в повному обсязі розрахувався за своїми зобов’язаннями, гарант не несе ніяких додаткових витрат. На практиці достатньо надійні позичальники не потребують державних гарантій. Вони здатні залучити кошти на кредитному ринку самостійно. Державні гарантії зазвичай розповсюджуються на недостатньо надійних позичальників і відповідно тягнуть за собою зростання витрат централізованих грошових фондів.

Як економічна категорія державний кредит обіймає риси двох видів грошових відносин - фінансів і кредиту.

В якості ланки фінансової системи він обслуговує формування та використання централізованих грошових фондів держави, тобто державного бюджету та централізованих урядових фондів всіх рівнів.

Як один з видів кредиту, державний кредит має низку особливостей, які відрізняють його від класичних фінансових категорій, наприклад, податків. На відміну від податків, він має добровільний характер, хоча в історії нашої країни існують приклади відходу від цього принципу. Якщо податки рухаються лише в одному напрямі: від платника в бюджет або позабюджетні фонди (зворотній рух можливий лише у випадках переплати або повернення помилково стягнених сум), то основою державного кредиту є його поворотність та платність: через певний термін позичена сума повертається з %.

Державний кредит відрізняється від банківського та комерційного. Так, якщо при наданні банківського кредиту, в якості забезпечення зазвичай виступають якісь конкретні цінності, то при позичанні коштів державою забезпеченням кредиту виступає все майно, що знаходиться в його власності.

На загальнодержавному рівні державні позики не мають конкретного цільового характеру. В той час, як позичання коштів на більш низьких рівнях достатньо часто має чітко визначене цільове спрямування.

Кошти залучаються державою на якийсь заздалегідь визначений термін (не перевищує 30-ть років).

Як фінансова категорія державний кредит виконує дві функції:

1) фіскальну;

2) регулюючу.

Через фіскальну функцію державного кредиту здійснюється формування централізованих грошових фондів держави, виступаючи в якості позичальника, держава забезпечує додаткові кошти для фінансування власних витрат. У промислово-розвинених країнах державні позики є основним джерелом фінансування державного дефіциту. В сучасних умовах доходи отримані за державними позиками стали другим після податків методом фінансування видатків бюджету.

Фінансування витрат капітального характеру за рахунок державних позик має позитивне значення. Школа або клуб забезпечує потребу не одного покоління. У зв’язку з чим, логічним є фінансування цих об’єктів не за рахунок податків, а за рахунок державних позик. Таке розтягнення джерел фінансування в часі забезпечується шляхом випуску позик на відповідний термін.

Таким чином, позитивне значення фіскальної функції державного кредиту полягає в тому, що за її допомогою податковий тягар досить рівномірно розподіляється за часом.

Податки, що стягуються в період фінансування витрат за рахунок державних позик не збільшуються, але потім, коли кредити погашаються, податки стягуються не лише для їх виплати, але і для погашення % за заборгованістю.

Податки є основним, але не єдиним джерелом фінансування видатків, які пов’язані з погашенням державного боргу. Якщо збудований об’єкт приносить прибуток, його також спрямовують на погашення позики. Посилення податкового тягаря в такому разі не відбувається.