Сторінка
2

Державний кредит та державний борг

При непродуктивному використанні державних позик (фінансування військових або соціальних витрат), єдиним джерелом їх погашення стають податки або нові позики. Розміщення нових державних позик для погашення заборгованості за вже випущеними, має назву рефінансування державного боргу.

Тягар податків, що переноситься на нові покоління залежить від терміну позичених коштів та % за кредитом, що сплачує позичальник.

Регулююча функція державного кредиту. Свідомо використовуючи державний кредит як інструмент регулювання економіки, держава може впроваджувати ту чи іншу фінансову політику.

Держава регулює грошовий обіг, розміщає позики серед різних груп інвесторів. Мобілізуючи кошти фізичних осіб, держава зменшує їх платоспроможний попит. Тоді якщо за рахунок кредиту профінансуються виробничі витрати (інвестиції), тоді відбудеться скорочення готівкової грошової маси в обігу. У випадку фінансування витрат на оплату праці, кількість готівкової грошової маси в обігу не зміниться.

Напроти, якщо державний борг, фінансується за рахунок нагромаджень юридичних осіб, а отримані кошти спрямовуються на виплати населенню, кількість грошей в обігу збільшується.

Виступаючи на фінансовому ринку в якості позичальника, держава збільшує попит на позичкові кошти і тим самим сприяє зростанню ціни кредиту. Чим вище попит держави, тим вище при всіх інших рівних умовах рівень позичкового %. Тим більш дорогим кредит стає для підприємців. Дороговизна позичкових коштів змушує підприємців скорочувати інвестиції в сферу виробництва, в той же час вона стимулює до нагромадження капіталу у вигляді купівлі державних цінних паперів.

До певної межі цей % не впливає негативно на розвиток виробництва. У тому випадку, якщо в державі достатньо вільних капіталів, негативний вплив буде дорівнювати 0 до їх повного погашення. Лише після цього активність держави на фінансовому ринку відобразиться у вигляді зростання позичкового %. А залучення державою значної частки грошових нагромаджень у непродуктивні сфери економіки суттєво загальмує темпи економічного зростання.

Державні позики можна класифікувати за такими ознаками:

1) за суб’єктами позичкових відносин, позики поділяються на ті, що розміщаються центральними та місцевими органами управління;

2) в залежності від місця розташування державні позики поділяються на внутрішні та зовнішні;

3) в залежності від обігу на ринку державні позичкові інструменти можуть бути ринковими та неринковими. Тобто ті, що можуть вільно продаватися на ринку цінних паперів і ті, що випускаються під специфічну категорію клієнтів;

4) в залежності від терміну залучення коштів державні позики поділяють на короткотермінові (термін погашення до 1 року), середньострокові (1-5), довгострокові (більше 5 років). (Короткострокові позики використовуються для фінансування тимчасових розбіжностях у надходженні доходів та здійсненні витрат. Зазвичай в цих цілях використовуються векселі. Центральний уряд випускають казначейські зобов’язання, місцеві органи влади - муніципальні. В Італії казн. векселі випускаються терміном 3,6,12 місяців; Японії - 60 днів; Англії - 91 день. Виключенням є Німеччина, де казн векселі випускаються терміном до 2 років. В деяких країнах для залучення коштів на більш довгий термін використовуються казначейські ноти, які отримали менше розповсюдження ніж векселі. В ФРН - зі строком погашення 3-4 роки; в Італії 2-3; В США 1-11 років. Залучення коштів на більш тривалий термін здійснюється за допомогою облігацій);

5) в залежності від забезпеченості боргових зобов’язань - закладні і незакладні;

6) за характером сплачуваного доходу - виграшні; відсоткові; з нульовим купоном. За виграшними: сплата виграшу відбувається за номером облігації. За відсотковими - дохід сплачується 1, 2, 3 рази на рік згідно з купонами. Короткострокові позичкові інструменти держави не мають купонів, вони продаються зі скидкою з номіналу, а викуповуються за номіналом;

7) в залежності від методу визначення доходу - з твердим доходом, з плаваючим доходом;

8) в залежності від зобов’язань позичальника дотримуватись терміну погашення позики встановленого при її випуску - на зобов’язання з правом дострокового погашення та без права дострокового погашення. Розрізняють два варіанта погашення заборгованості:

· одночасне;

· та частинами.

Є три варіанти погашення заборгованості частинами:

· позика погашається рівними частинами;

· зростаючими частками;

· частками, що зменшуються.

2. Управління державним кредитом

Управління державним кредитом в широкому розумінні - це формування одного з напрямів державної політики держави, яка пов’язана з її діяльністю в якості позичальника, кредитора та гаранта.

Хронічна дефіцитність державного та місцевих бюджетів та високий державний борг притаманні більшості розвинених країн. В результаті кредитної експансії держави інші позичальники посуваються з фінансового ринку, зберігаються високі ставки за кредит. Великі витрати з обслуговування державного боргу, забирають все більшу частку податкових надходжень, тому основним завданням є скорочення бюджетного дефіциту та державного боргу.

Управління державним кредитом у вузькому розумінні - це сукупність дій, що пов’язані з підготовкою до випуску та розміщення боргових зобов’язань держави, регулювання ринку цінних паперів, обслуговуванню державного боргу, наданню кредитів та гарантій.

В процесі управління державним кредитом вирішуються такі завдання:

·мінімізація вартості боргу для позичальника;

·недопущення переповнення ринку державними зобов’язаннями та різкого коливання їх курсу.

Державні боргові зобов’язання, що обертаються на фондовому ринку, зазнають вплив від тих самих процесів, що і цінні папери. Їх курс не співпадає з номінальною вартістю.

Номінальна вартість облігацій - ціна позначена на цінному папері.

Курс - ринкова вартість цінного паперу, тобто та ціна за якою цінний папір продається або купується на фондовому ринку. Під впливом багатьох факторів курс може коливатися вгору та вниз, різки коливання курсу свідчать про нестабільність ринку та можуть призвести до його порушень.

Оперативне управління державним кредитом має такі особливості:

· ефективне використання мобілізованих коштів та контроль за цільовим використанням виділених кредитів;

· забезпечення своєчасного повернення кредиту;

· максимальне розв’язання завдань, які визначені певною фінансовою політикою.

Воно одночасно здійснюється Міністерством фінансів та національним банком України.

Показники рівня державного боргу окремих країн*

За станом на 1.01.2006 р.