Сторінка
8

Управління прибутком та податковими платежами. Дивідендна політика

Завжди існує деякий діапазон маневру у сфері дивідендної політики для підприємства, хоча в кінцевому підсумку для акціонерів вигідне те, що прийнятне для ради директорів.

Бажано, щоб якомога більша частина потреб підприємства в постійному й оборотному капіталі задовольнялась із нерозподіленого прибутку. Водночас керівництво повинно враховувати, що бажаним для підприємства є збереження рівня виплат дивідендів.

Крім розміру дивідендів, важливою є синхронізація їх виплат із сприятливими періодами припливу грошових коштів на підприємстві.

Методика фіксованих дивідендних виплат.

Ця політика передбачає регулярну виплату дивідендів на акцію в незмінному розмірі протягом тривалого часу безвідносно до зміни курсової вартості акцій. Якщо фірма розвивається успішно і протягом ряду років доход на акцію стабільно перевищує деякий рівень, розмір дивідендів може бути підвищений. Визначаючи розмір фіксованого дивіденду на деяку перспективу, компанії як орієнтир нерідко використовують прийнятні для них значення показника «дивідендний вихід». Дана методика дозволяє деякою мірою нівелювати вплив психологічного фактора й уникнути коливання курсових цін акцій, характерного для методики постійного процентного розподілу прибутку.

Методика виплати гарантованого мінімуму і екстрадивідендів.

Ця методика є розвитком попередньої. Компанія виплачує регулярні фіксовані дивіденди, однак періодично (у випадку успішної діяльності) акціонерам виплачуються екстрадивіденди. Термін «екстра» означає премію, нараховану до регулярних дивідендів. Вона має разовий характер, тобто одержання її в наступному році не обіцяється. Більш того, тут також рекомендується використовувати психологічний вплив премії - вона не повинна виплачуватися занадто часто, оскільки в цьому випадку стає очікуваною, а сама методика виплати екстрадивідендів стає марною. Дані про премію також публікуються у фінансовій пресі.

Методика виплати дивідендів акціями.

При цій формі розрахунків акціонери одержують замість грошей додатковий пакет акцій. Причини її застосування можуть бути різними. Наприклад, компанія має проблеми з готівкою, її фінансове становище не дуже стійке. Щоб хоч якось уникнути невдоволення акціонерів, правління компанії може запропонувати виплату дивідендів додатковими акціями.

Можливий і другий варіант: фінансове становище компанії стійке, більш того, вона розвивається швидкими темпами, тому їй потрібні засоби на розвиток - вони і надходять до неї у вигляді нерозподіленого прибутку. Нарешті, можливі і такі причини, як бажання змінити структуру джерел чи засобів, бажання наділити успішно працюючий вищий управлінський персонал акціями для того, щоб «прив'язати» їх до фірми і тим самим стимулювати їх ще більш активну роботу, і т.п.

При цій методиці акціонери на ділі практично не одержують нічого, оскільки виплачений їм дивіденд дорівнює за величиною зменшенню належних їм засобів, капіталізованих в акціях і резервах. Кількість акцій збільшилася, валюта балансу не змінилася, тобто вартісна оцінка активів на одну акцію зменшилася. Проте до деякої міри цей варіант влаштовує й акціонерів, оскільки вони все-таки одержують цінні папери, що можуть бути при необхідності продані ними за готівку.

Основи покращення ефективності дивідендної політики.

Багато досліджень дивідендної політики свідчить про те, що точної моделі, яка забезпечує оптимальну дивідендну політику, ще не створено.

Незважаючи на відсутність моделі оптимальної дивідендної політики, залишкова теорія дає відправну точку - перелік факторів, які необхідно врахувати для прийняття остаточного рішення при виборі дивідендної політики.

Оптимальна дивідендна політика - це політика, яка встановлює баланс між поточними дивідендами та майбутнім зростанням і максимізує при тому ціну акцій.

Існує три основні методи виплати дивідендів:

· метод стійкого збільшення дивіденду на акцію;

· метод постійного коефіцієнта виплат;

· метод виплати низького регулярного дивіденду плюс приплати.

Метод стійкого збільшення дивідендів на акцію полягає у тому, що підприємство встановлює певний темп зростання дивідендів у вигляді щорічного фіксованого проценту.

Метод постійного коефіцієнта виплат полягає у виплаті певного постійного процента від прибутку. Позаяк величина прибутку коливається, то і коливається частина прибутку, що її розподіляють між акціонерами.

Метод виплати низького регулярного дивіденду плюс приплати є компромісом між двома попередніми. Встановлюється низький рівень дивідендів, який може бути виплачений у найменш сприятливі роки і здійснюються доплати до нього в роки успішної роботи.

Вибір методу виплати дивідендів керівництвом залежить від економічного та фінансового стану підприємства і повинен забезпечувати проведення оптимальної дивідендної політики.

Прийняття рішення про виплату дивідендів залежить від факторів ринкового середовища, встановлених термінів виплати та мотивів підприємств, що випливають з аналізу його діяльності.

Дивіденди нараховують із нерозподіленого прибутку, тому перед їх виплатою слід переконатись, що грошових засобів вистачить і на виплату дивідендів, і на реалізацію інвестиційних цілей для росту.

Сплачувати дивіденди підприємства можуть як готівкою, так і акціями.

Якщо рішення про виплату дивідендів прийнято, необхідно визначити дати здійснення їх виплат.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про власність» // Відомості Верховної Ради України. - 1991-№20.

2. Закон України «Про підприємництво» // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 14.

3. Закон України «Про господарські товариства» // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 49.

4. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визначення його банкрутом». 784-ХІУ від 30.06.1999.

5. Указ Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» // Урядовий кур'єр. - 1994. - № 31-32.

6. Закон України «Про банки й банківську діяльність» // Урядовий кур'єр від 17.01.2001.