Сторінка
3

Управління прибутком та податковими платежами. Дивідендна політика

Фінансові інвестиції, як правило, забезпечують нижчий рівень прибутку, ніж функціонуючі операційні активи підприємства. Вони формують додатковий його приплив у періоди, коли тимчасово вільний капітал не може бути ефективно використаний для розширення операційної діяльності.

Тому фінансові інвестиції розглядаються як активна форма ефективного використання тимчасово вільного капіталу або як інструмент реалізації стратегічних цілей, пов'язаних з диверсифікованістю операційної діяльності підприємства.

Вкладення капіталу в дохідні види грошових інструментів спрямоване насамперед на ефективне використання тимчасово вільних грошових активів підприємства. Основним видом грошових інструментів інвестування є депозитний внесок у комерційних банках. Як правило, ця форма використовується для короткострокового інвестування капіталу і її головною метою є генерування інвестиційного прибутку.

Вкладення капіталу в дохідні види фінансових інструментів як форма фінансових інвестицій є найбільш масовою і перспективною. Вона характеризується вкладенням капіталу в різні види цінних паперів, що вільно обертаються на фондовому ринку. Використання цієї форми фінансового інвестування пов'язане з широким вибором альтернативних інвестиційних рішень як його інструментів інвестування, так і щодо його термінів. Основною метою цієї форми фінансового інвестування також є генерування інвестиційного прибутку, хоча в окремих випадках вона може бути використана для установлення форм фінансового впливу на окремі компанії при рішенні стратегічних задач (шляхом придбання контрольного чи достатньо вагомого пакета акцій). Спрямованість-фінансових інвестицій підприємств останнім часом усе більше орієнтується на фондові інструменти. Різні інструменти фондового ринку становлять зараз до 80% загального обсягу фінансових інвестицій підприємства. Це визначає необхідність більш докладної характеристики інвестиційних якостей окремих фондових інструментів інвестування.

Головне завдання фінансової діяльності підприємства - формування додаткового прибутку в процесі залучення зовнішнього капіталу - реалізується різними методами. Одним з основних механізмів реалізації цього завдання є "фінансовий леверидж".

Фінансовий леверидж характеризує використання підприємством позикових засобів, що впливає на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу.

Інакше кажучи, фінансовий леверидж являє собою об'єктивний фактор, що виникає з появою позикових засобів в обсязі використовуваного підприємством капіталу, що дозволяє йому одержати додатковий прибуток на власний капітал.

Показник, що відображає рівень додатково генерованого прибутку на власний капітал при різній частці використання позикових засобів, називається ефектом фінансового левериджа. Він розраховується за наступною формулою:

ЕФЛ = (1 - Снп) х (КВРа - ПК) х ЗК/СК, (1.2)

де ЕФЛ - ефект фінансового левериджа, що полягає в прирості коефіцієнта рентабельності власного капіталу, %;

Снп - ставка податку з прибутку, виражена десятковим дробом;

КВРа - коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів), %;

ПК - середній розмір відсотків за кредит, що сплачуються підприємством за використання позикового капіталу, %;

ЗК - середня сума використовуваного підприємством позикового капіталу;

СК - середня сума власного капіталу підприємства.

Розглядаючи наведену формулу розрахунку ефекту фінансового левериджа, можна виділити в ній три основні складові:

1. Податковий коректор фінансового левериджа (1 - Снп), що показує, в якому ступені проявляється ефект фінансового левериджа в зв'язку з різним рівнем оподатковування прибутку.

2. Диференціал фінансового левериджа (КВРд - ГЖ), що характеризує різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів і середнім розміром відсотка за кредит.

3. Коефіцієнт фінансового левериджа, що характеризує суму позикового капіталу, використовуваного підприємством, у розрахунку на одиницю власного капіталу. Виділення цих складових дозволяє цілеспрямовано керувати ефектом фінансового левериджа в процесі фінансової діяльності підприємства.

Коефіцієнт фінансового левериджа є тим важелем, що мультиплікує позитивний чи негативний ефект, одержуваний за рахунок відповідного значення його диференціала.

При позитивному значенні диференціала будь-який приріст коефіцієнта фінансового левериджа буде викликати ще більший приріст коефіцієнта рентабельності власного капіталу, а при негативному значенні диференціала приріст коефіцієнта фінансового левериджа буде приводити до ще більшого темпу зниження коефіцієнта рентабельності власного капіталу.

Інакше кажучи, приріст коефіцієнта фінансового левериджа мультиплікує ще більший приріст його ефекту (позитивного чи негативного в залежності від позитивної чи негативної величини диференціала фінансового левериджа). Аналогічний рух коефіцієнта фінансового левериджа буде приводити до зворотного результату, знижуючи в ще більшому ступені його позитивний чи негативний ефект.

Таким чином, при незмінному диференціалі коефіцієнт фінансового левериджа є головним генератором як зростання суми і рівня прибутку на власний капітал, так і фінансового ризику втрати цього прибутку.

Аналогічно, при незмінному коефіцієнті фінансового левериджа позитивна чи негативна динаміка його диференціала генерує як зростання суми і рівня прибутку на власний капітал, так і фінансовий ризик її втрати.

Знання механізму впливу фінансового левериджа на рівень прибутковості власного капіталу і рівень фінансового ризику дозволяє цілеспрямовано керувати як вартістю, так і структурою капіталу підприємства.

У фінансовому менеджменті застосовуються два основних підходи максимізації маси і темпів нарощування прибутку:

Ø зіставлення граничного виторгу з граничними витратами найбільш ефективне при рішенні максимізації маси прибутку;

Ø зіставлення виторгу від реалізації із сумарними, а також змінними і постійними витратами застосовується не тільки для розрахунку максимальної маси прибутку, але і для визначення найвищих темпів її приросту.