Сторінка
4
До деформації нормального стану науково-технічних циклів можуть привести циклічні процеси у віддалених сферах природних ресурсів, політичні рішення і т. д. Тому в основі роботи по прогнозуванню повинні бути покладені міжгалузевий підхід, ширина поглядів, тісна взаємодія учених різних спеціальностей. Тільки так можна вияснити і передбачити у майбутньому ритми нерівномірного розвитку даної області. В прогнозі потрібно враховувати взаємодію циклічної динаміки по вертикалі, починаючи від індивідуальних періодів в житті окремих ідей, моделей техніки, технологічного вдосконалення підприємств. На галузевому рівні на циклічні коливання мають вплив зміни поколінь техніки, зрушення в структурі виробництва.
Кожен регіон також переживає періоди розквіту, стабільного розвитку і занепаду. Причому галузеві і територіальні ритми накладаються один на одного, взаємно переплітаються. На територіальні цикли впливають також перетворення в політичному житті.
Формування незалежних держав, проголошення суверенітету колишніх союзних республік впливає на структуру економічного регіону, його господарських зв’язків. Дещо завуальований характер має ритміка економіки, в якому взаємозв’язки галузевих і регіональних циклів визначають структуру і динаміку науково-технічних і виробничих періодів росту, стабільності, кризи, депресії, пожвавлення і знову підйому. В даному випадку стадії виробничих циклів різної тривалості накладаються один на одного, перегукуючись з нерівномірністю соціально-політичних змін. Саме така складна взаємодія останніх стадій і довгострокових циклів обумовила в свій час глибину кризи в нашій країні.
Таким чином, науково-технічне прогнозування повинно опиратися на виявлення, вимірювання і передбачення динаміки розвитку науки і техніки у взаємозв’язку з циклічними коливаннями в суміжних і віддалених сферах, у вертикальних і горизонтальних площинах. Прогнозування розвитку галузі є лише однією з ланок в цій складній системі, що стає особливо очевидним в період криз. Розглянутий підхід, можливо, може стати методологічним підґрунтям для вирішення практичних завдань, пов’язаних з оцінкою і вибором пріоритетів науково-технічного прогресу, ринкової стратегії.
Вибір пріоритетів науково-технічного розвитку включає чотири стадії.
На першій з них оцінюється структура технологічного перевороту, прогнозуються ринки продукції, вибираються товарні ніші і стратегія їх освоєння з врахуванням потенціалу підприємства.
Оцінка структури виходить з пріоритетних напрямів сучасної науково-технічної революції, яка розгорнулася в розвинутих країнах світу в середині 70-х років і включає: базові дослідження, які відображають ядро науково-технічного прориву (в мікроелектроніці,, інформатиці, біотехнології), проміжні напрями, які реалізують ці досягнення науки у виробничій сфері (робототехніка, нові технології), фінішні дослідження, пов’язані із задоволенням особистих потреб (побутова радіоелектроніка), розвитком невиробничої сфери (медицина), оборонної промисловості. Вибір шляхів науково-технічного розвитку опирається на структуру технологічного перевороту, оцінку пріоритетів потреб і можливостей підприємства в освоєнні досягнень науки.
Очевидно, що в умовах конверсії в соціальній переорієнтації економіки найбільш швидкими темпами буде рости споживчий попит на екологічно чисті продукти харчування, промислові товари і послуги, житло, машини, енергію і сировину для цього сектору, а також на інтелектуальний потенціал, який забезпечує конкурентоспроможність продукції галузі на зовнішніх і внутрішніх ринках.
Одночасно скоротяться запити на військову техніку, виробниче будівництво. Тому в перспективі доцільна орієнтація науково-технічного розвитку підприємств на значне розширення виробництва і надання послуг для населення – електричної і теплової енергії для комунального господарства, будівництво житла і соціально-культурних об’єктів, випуск відеотехніки і приладів, включаючи засоби радіаційного контролю. Крім того, слід перейти до нових, практично безпечних поколінь атомних реакторів, розширити роботу в сфері нетрадиційної і термоядерної енергетики, створити і освоїти нові покоління мікропроцесорної техніки, засоби автоматизації і контролю, налагодити безвідходну переробку сировини. Внаслідок першої стадії вибору науково-технічних пріоритетів формуються альтернативні стратегії.
На другій стадії виявляються ресурсні можливості реалізації вказаних стратегій. Перш за все потрібно твердо оцінити структуру науково-технічного потенціалу об’єкту. При цьому, як правило, виявляється, що хоча кількісно (по числу зайнятих, об’єму витрат, технічній оснащеності) він великий, але його склад в значній мірі не відповідає структурі сучасної Науково-технічної революції. Недостатній науковий доробок по нових науково-технічних напрямах, ряд інститутів нездатен на технологічний прорив.
Важливий також прогноз забезпечення вибраних напрямів трудовими ресурсами потрібної кваліфікації (що пов’язано з підготовкою і перепідготовкою робітників), сучасними технологіями і основними фондами (можливістю використання, реконструкцій діючих і будівництва нових об’єктів, імпорту або портфельних вкладень в зарубіжне обладнання), якісними, матеріальними, енергетичними і природними ресурсами. В результаті ряд ринкових ніш і технологій відпадуть із-за неможливості такого забезпечення.
На третьому етапі оцінюються економічні параметри пріоритетів, що залишилися: який прогнозований попит на пропоновану продукцію і об’єм її продажі, який пов’язаний з цим рівень витрат виробництва, цін, прибутку (за вирахуванням податків і платежів-чистого прибутку). Це дозволяє відібрати найбільш ефективні стратегії, відкинути збиткові і перевести в число резервних малорентабельні.
Четвертий етап – прогноз змін в оточуючому середовищі для реалізації відібраних стратегій, тобто рівня конкурентності ринку, екологічних вимог (що особливо важливо для атомної енергетики), змін в соціальних, національних, політичних відносинах, законодавстві, психологічному кліматі, зовнішньополітичній ситуації. В результаті ряд прибуткових стратегій виявляються нереальними, а нові потрібно буде шукати серед резервних.
Завантажити реферат