Сторінка
2

Розвиток міжнародного ринку цінних паперів. Міжнародний ринок облігацій. Євроринок

Єврооблігації — це боргові зобов'язання, що є одним із видів цінних паперів, які випускаються позичальниками при отриманні довготермінових кредитів на євроринку. Маючи всі ознаки (рекві­зити) облігацій, вони відрізняються деякими особливостями. Так, на відміну від іноземних облігацій, які розміщуються на ринках однієї країни, Єврооблігації розміщуються одночасно на ринках кількох держав. Валюта єврооблігаційної позики для кредиторів, як прави­ло, є іноземною, за винятком банків США. Гарантом за позикою виступають переважно емісійні синдикати, які утворюються банка­ми кількох країн і здійснюють розміщення єврооблігацій.

Щодо історичних рамок виникнення ринку єврооблігацій, то в економічній літературі, особливо довідниковій, досить поширеним є твердження, що цей ринок виник на початку 70-х років XX ст.

Деякі автори вважають, що вперше міжнародний ринок єврооблі­гацій набув розвитку, коли уряд США в 1963 p. ввів податок на американських резидентів, що купували закордонні цінні папери, який урівнював ставки процента. Внаслідок введення цього податку іноземні запозичення перемістилися на європейські ринки і виник сталий попит на Єврооблігації.

Інші автори стверджують, що ще в 40—50-х роках деякі емітенти випускали облігації в доларах США, розміщуючи їх в Європі. Так, саме в цей час компанія Philips розміщувала такі боргові зобов'язання в Нідерландах. Однак частіше за все вважається, що дебютною була позика, здійснена італійською компанією Concessione в липні 1963 p. на суму 15 млн дол. США. Всього в 1963 p. було здійснено сім таких випусків, три з яких — у доларах США, а до 1969 p. цей ринок зріс уже в 38 разів. Долар залишався домінуючою валютою, але в цій якості все більшої популярності набувала німецька марка3.

Спочатку ринок єврооблігацій був практично нерегульованим і набув слави саме відсутністю управління своєю активністю, хоча все ж певне регулювання здійснювали центральні банки під час прий­няття ними емісій у тих чи інших валютах, а також провідні банки, які управляли емісіями.

Згодом виникає необхідність вироблення більш чітких правил гри, що привело до створення Асоціації міжнародних облігаційних дилерів (AIBD) і пов'язаної з нею групи Міжнародної асоціації учас­ників первинних ринків (ІРМА). На початку 90-х років AIBD була перейменована на Асоціацію учасників міжнародних фондових ринків (International Securities Market Association — ISMA), яка налічувала 866 членів, у тому числі 166 із Великої Британії, 138 — із Швейцарії, 57 — із Німеччини, 60 — із Люксембургу,

За цей час Асоціація розробила досить детальну і масштабну си­стему регулювання, включаючи правила здійснення і регулювання операцій, етики поведінки і процедур врегулювання конфліктів. Асоціація надає всім зацікавленим клієнтам інформацію про рин­ки європаперів, а також проводить навчальні семінари з видачею спеціальних дипломів для роботи на міжнародних фондових біржах. Її штаб-квартира знаходиться у Швейцарії, але переважна більшість роботи проводиться в Лондоні, де розміщений її секретаріат.

Основними операторами ринку єврооблігацій, з точки зору емісії, виступають великі банки і компанії, що мають досить високий кре­дитний рейтинг, залежно від якого здійснюється рейтингове оціню­вання випущених ними облігацій. Найпоширенішими у світі фор­мами рейтингової оцінки облігацій є такі індекси оцінки облігацій (табл. 4.1).

Таблиця 4.1. Індекси рейтингової оцінки облігацій

Індекс оцінки  

Значення індексу  

"Стандарт енд Пурс"  

"Мудис"  

 

ААА  

Ааа  

Найвищі інвестиційні якості  

АА  

Аа  

Високі інвестиційні якості  

А  

А  

Інвестиційні якості вищі за середній рівень  

ВВВ  

Ваа  

Середні інвестиційні якості  

ВВ  

Ва  

Інвестиційні якості нижчі за середній рівень  

В  

В  

Спекулятивні облігації з низьким кредитним рейтингом  

ССС  

Саа  

Високий ступінь ризику неплатежу  

СС  

Са  

Високоспекулятивні облігації  

С  

С  

Найнижчі інвестиційні якості  

На ринку єврооблігацій випускаються облігації різних типів:

звичайні, або "прямі", з "плаваючою" процентною ставкою; з нульо­вим процентом (купоном); з індексованим процентом і конверто­вані облігації; з опціоном та ін.

На звичайні, або прямі, облігації власникові виплачується фіксо­ваний процент у вигляді річних купонів. На них припадає понад 60 % всіх єврооблігацій.

Облігації з "плаваючою" процентною ставкою стали випускати­ся на евроринку з 70-х років. Ставка і дохід на них залежать від зміни ринкового процента. "Плаваюча" ставка за єврооблігаціями базується переважно на ставці ЛІБОР1 з надбавкою (спредом) за­лежно від умов ринку.

Облігації з нульовим купоном з'явились на євроринку у 80-ті роки. Їх власники одержують дохід не щорічно, а лише один раз — викупляючи облігації. Процент за цими облігаціями встановлюється при визначенні емісійного курсу, який, як правило, нижчий номіна­лу (інколи досягає лише 30—40 %). Водночас погашення облігації здійснюється за номіналом, у зв'язку з чим дохід власника облігації визначається різницею між емісійним курсом і її номіналом. Крім того, інвестори не сплачують податок на дохід від облігацій.

Процент за облігацією з індексованим процентом залежить від зміни індексу цін на товари (наприклад, нафту або золото).

Конвертовані облігації набули розповсюдження на євроринку цінних паперів у 80-х роках. Вони хоч і приносять їх власникові менший процент, ніж, наприклад, "прямі" облігації, зате дають йому право по закінченні терміну обміняти їх на акції компанії-пози­чальника за умови, що дивіденди за акціями виявляться вищими, ніж проценти за облігаціями.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4 


Інші реферати на тему «Фінанси»: