Сторінка
2
Єврооблігації — це боргові зобов'язання, що є одним із видів цінних паперів, які випускаються позичальниками при отриманні довготермінових кредитів на євроринку. Маючи всі ознаки (реквізити) облігацій, вони відрізняються деякими особливостями. Так, на відміну від іноземних облігацій, які розміщуються на ринках однієї країни, Єврооблігації розміщуються одночасно на ринках кількох держав. Валюта єврооблігаційної позики для кредиторів, як правило, є іноземною, за винятком банків США. Гарантом за позикою виступають переважно емісійні синдикати, які утворюються банками кількох країн і здійснюють розміщення єврооблігацій.
Щодо історичних рамок виникнення ринку єврооблігацій, то в економічній літературі, особливо довідниковій, досить поширеним є твердження, що цей ринок виник на початку 70-х років XX ст.
Деякі автори вважають, що вперше міжнародний ринок єврооблігацій набув розвитку, коли уряд США в 1963 p. ввів податок на американських резидентів, що купували закордонні цінні папери, який урівнював ставки процента. Внаслідок введення цього податку іноземні запозичення перемістилися на європейські ринки і виник сталий попит на Єврооблігації.
Інші автори стверджують, що ще в 40—50-х роках деякі емітенти випускали облігації в доларах США, розміщуючи їх в Європі. Так, саме в цей час компанія Philips розміщувала такі боргові зобов'язання в Нідерландах. Однак частіше за все вважається, що дебютною була позика, здійснена італійською компанією Concessione в липні 1963 p. на суму 15 млн дол. США. Всього в 1963 p. було здійснено сім таких випусків, три з яких — у доларах США, а до 1969 p. цей ринок зріс уже в 38 разів. Долар залишався домінуючою валютою, але в цій якості все більшої популярності набувала німецька марка3.
Спочатку ринок єврооблігацій був практично нерегульованим і набув слави саме відсутністю управління своєю активністю, хоча все ж певне регулювання здійснювали центральні банки під час прийняття ними емісій у тих чи інших валютах, а також провідні банки, які управляли емісіями.
Згодом виникає необхідність вироблення більш чітких правил гри, що привело до створення Асоціації міжнародних облігаційних дилерів (AIBD) і пов'язаної з нею групи Міжнародної асоціації учасників первинних ринків (ІРМА). На початку 90-х років AIBD була перейменована на Асоціацію учасників міжнародних фондових ринків (International Securities Market Association — ISMA), яка налічувала 866 членів, у тому числі 166 із Великої Британії, 138 — із Швейцарії, 57 — із Німеччини, 60 — із Люксембургу,
За цей час Асоціація розробила досить детальну і масштабну систему регулювання, включаючи правила здійснення і регулювання операцій, етики поведінки і процедур врегулювання конфліктів. Асоціація надає всім зацікавленим клієнтам інформацію про ринки європаперів, а також проводить навчальні семінари з видачею спеціальних дипломів для роботи на міжнародних фондових біржах. Її штаб-квартира знаходиться у Швейцарії, але переважна більшість роботи проводиться в Лондоні, де розміщений її секретаріат.
Основними операторами ринку єврооблігацій, з точки зору емісії, виступають великі банки і компанії, що мають досить високий кредитний рейтинг, залежно від якого здійснюється рейтингове оцінювання випущених ними облігацій. Найпоширенішими у світі формами рейтингової оцінки облігацій є такі індекси оцінки облігацій (табл. 4.1).
Таблиця 4.1. Індекси рейтингової оцінки облігацій
Індекс оцінки |
Значення індексу | |
"Стандарт енд Пурс" |
"Мудис" | |
ААА |
Ааа |
Найвищі інвестиційні якості |
АА |
Аа |
Високі інвестиційні якості |
А |
А |
Інвестиційні якості вищі за середній рівень |
ВВВ |
Ваа |
Середні інвестиційні якості |
ВВ |
Ва |
Інвестиційні якості нижчі за середній рівень |
В |
В |
Спекулятивні облігації з низьким кредитним рейтингом |
ССС |
Саа |
Високий ступінь ризику неплатежу |
СС |
Са |
Високоспекулятивні облігації |
С |
С |
Найнижчі інвестиційні якості |
На ринку єврооблігацій випускаються облігації різних типів:
звичайні, або "прямі", з "плаваючою" процентною ставкою; з нульовим процентом (купоном); з індексованим процентом і конвертовані облігації; з опціоном та ін.
На звичайні, або прямі, облігації власникові виплачується фіксований процент у вигляді річних купонів. На них припадає понад 60 % всіх єврооблігацій.
Облігації з "плаваючою" процентною ставкою стали випускатися на евроринку з 70-х років. Ставка і дохід на них залежать від зміни ринкового процента. "Плаваюча" ставка за єврооблігаціями базується переважно на ставці ЛІБОР1 з надбавкою (спредом) залежно від умов ринку.
Облігації з нульовим купоном з'явились на євроринку у 80-ті роки. Їх власники одержують дохід не щорічно, а лише один раз — викупляючи облігації. Процент за цими облігаціями встановлюється при визначенні емісійного курсу, який, як правило, нижчий номіналу (інколи досягає лише 30—40 %). Водночас погашення облігації здійснюється за номіналом, у зв'язку з чим дохід власника облігації визначається різницею між емісійним курсом і її номіналом. Крім того, інвестори не сплачують податок на дохід від облігацій.
Процент за облігацією з індексованим процентом залежить від зміни індексу цін на товари (наприклад, нафту або золото).
Конвертовані облігації набули розповсюдження на євроринку цінних паперів у 80-х роках. Вони хоч і приносять їх власникові менший процент, ніж, наприклад, "прямі" облігації, зате дають йому право по закінченні терміну обміняти їх на акції компанії-позичальника за умови, що дивіденди за акціями виявляться вищими, ніж проценти за облігаціями.