Сторінка
3

Теоретичні основи побудови фінансової системи

Правові та організаційні основи фінансової системи

Фінанси як категорія існують об'єктивно та підпорядкову­ються економічним законам. Від рівня пізнання їхньої суті та призначення залежить їх використання в економічній системі держави. Водночас будь-яке використання фінансів владними структурами держави є суб'єктивним, тобто на ньому познача­ються інтереси певних економічних, соціальних і політичних сил, які можуть не збігатися з інтересами суспільства або біль­шості його членів.

За умов демократичної держави з ринковою економікою основним призначенням фінансів є забезпечення зростання суспільного добробуту. Для досягнення поставленої мети здій­снюється жорстке правове регулювання щодо використання фінансів в економічних і соціальних процесах.

Побудова ефективної фінансової системи потребує великих наукових досліджень, глибокого аналізу причин і наслідків створення та використання фондів фінансових ресурсів, впливу цих процесів на всі аспекти життя держави. У процесі функціо­нування фінансів виникають певні відносини між суб'єктами створення й використання фондів фінансових ресурсів. Ці відносини мають свою складну структуру, де проявляються інтереси кожного із суб'єктів, значною мірою грунтуючись на суперечності. Гармонізація цих інтересів — величезне й склад­не завдання законотворчої діяльності в державі.

Правове регулювання фінансових відносин, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з боку держави економічним і со­ціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають грунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі ос­новні функції: визначають коло юридичних і фізичних осіб, на які певного часу поширюється дія правової норми; регламен­тують права й обов'язки юридичних і фізичних осіб щодо мо­білізації та використання фондів фінансових ресурсів; є під­ґрунтям для вжиття відповідних заходів щодо виконання правових норм.

Суб'єктами фінансових відносин є держава, громадяни та підприємницькі структури. Усі фінансово-правові відносини виникають і припиняються на законодавчій основі. Вони мо­жуть припинятися також у випадках, встановлених законом, наприклад, у разі сплати платежів, використання передбаче­них асигнувань тощо.

Правові норми, що регулюють фінансові відносини, є системою фінансового права, яка грунтується на конституції держави. Так, у розділі 2 Конституції України, де йдеться про права, свободи та обов'язки людини й громадянина, статтею 67 визначено, що кожна особа зобов'язана сплачу­вати податки і збори за порядком і розмірами, встановлени­ми законом.

У статті 92 зазначено, що виключно законами України встановлюються державний бюджет України і бюджетна сис­тема; система оподаткування, податки і збори; засади щодо створення та функціонування фінансового, грошового, кре­дитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також іноземних валют на території України; порядок утво­рення й погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їхні види і типи.

Питання, що торкаються фінансової системи, визначають­ся також у статтях 95—99,116,119,143 та в деяких інших. На основі Конституції приймається низка законів, що регулюють певні сфери фінансових відносин. Це насамперед Закони "Про бюджетну систему України", "Про систему оподатку­вання України" та ін.

Від імені держави організаційну роботу з виконання чин­ного законодавства проводять фінансові органи. Систему фі-

нансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансове становище держави, розробку та реалізацію фінансової політики. Для оперативного керів­ництва створюється колегія, яку затверджує Кабінет Мініст­рів України.

На колегії розглядаються проекти нового фінансового законодавства, звіти керівних працівників міністерства та підзвітних йому фінансових органів, проекти бюджету І питання контролю за його виконанням. В апараті міністер­ства створюються управління і відділи. На Міністерство фінансів покладені такі основні функції:

— підготовка проекту державного бюджету України, по­дання його до Кабінету Міністрів, а після схвалення від імені уряду до Верховної Ради;

— організація виконання бюджетів, підготовка звіту про його виконання та подання звіту на затвердження до Верхов­ної Ради;

— розробка проектів нового фінансового законодавства та нормативних актів із фінансових питань;

— обгрунтування основних положень фінансової політики держави і подання на розгляд уряду і Верховної Ради України концепції бюджетної та податкової політики;

— розгляд і реалізація управлінських рішень, пов'язаних із використанням фінансових ресурсів;

— здійснення контролю за дотриманням фінансового за­конодавства всіма органами управління;

— керівництво оперативною роботою фінансових органів різних рівнів;

— контроль, ревізія, перевірка фінансово-господарської ді­яльності всіх державних організацій, установ і підприємств.

Фінансові органи державної адміністрації, а також викон­комів місцевих рад базового рівня виконують свої функції від­повідно до чинного законодавства.

Управління фінансами підприємств здійснюють їхні фі­нансові служби. Відповідно функціонують фінансові підрозді­ли і на рівні міністерств та відомств, їхні повноваження дещо різняться щодо підприємств різних форм власності.

До числа органів, що здійснюють управління окремими ланками фінансової системи, належать також Державна по­даткова адміністрація, Державна комісія з цінних паперів І фондового ринку, Пенсійний фонд, Міжбанківська валютна

біржа, Рахункова палата, їхні права та обов'язки визначають­ся відповідними законами.

Вплив фінансової системи на темпи й пропорції розвитку економіки

У фінансовій системі в цілому і в розрізі окремих підсис­тем зосереджені значні обсяги фінансових ресурсів, що ста­новлять 80 і більше відсотків від обсягу валового внутрішньо­го продукту. Ці кошти перебувають у постійному русі, вони обслуговують процес створення, розподілу й використання матеріальних та духовних цінностей у суспільстві, забезпечую­чи необхідні темпи розвитку й пропорції щодо рівня зростан­ня добробуту кожного громадянина.

Окремі складові фінансової системи, тобто підсистеми, мають конкретне функціональне призначення в обслуговуван­ні відтворювальних процесів в економіці. Проте кінцева мета їхнього впливу єдина — створення умов економічного зрос­тання і забезпечення на його основі підвищення суспільного добробуту.