Сторінка
1

Операції на міжнародному валютному ринку. Міжнародні розрахункові операції

Міжнародні розрахункові операції

Зовнішньоекономічні й неекономічні зв'язки між юридичними і фізичними особами різних країн приводять до виникнення грошо­вих вимог і зобов'язань. У межах однієї країни такі вимоги і зобов'я­зання здійснюються в національній валюті. Якщо ж мова йде про зв'язки між юридичними і фізичними особами різних країн, то вини­кає питання про валюту, в якій має бути здійснений платіж. Такою валютою може бути або грошова одиниця однієї зі сторін, що вклю­чена в торгову, кредитну чи іншу дію, або валюта третьої сторони.

У процесі зовнішньоекономічної діяльності виникають платежі за грошовими вимогами та зобов'язаннями. Міжнародні розрахун­ки — це система організації і регулювання платежів у сфері міжна­родних економічних відносин. Міжнародні розрахунки здійснюють­ся переважно у безготівковій формі. Основними посередниками в міжнародних розрахунках виступають банки, між якими виникають кореспондентські відносини. На основі міжбанківських кореспон­дентських відносин здійснюється рух валюти між різними країнами.

Суб'єктами міжнародних розрахункових операцій є експортери, імпортери і банки.

В основу міжнародних розрахунків покладено рух товарно-роз­порядчих документів і операційне оформлення платежів.

Головними чинниками, що виражають стан міжнародних розра­хунків, є: 1) умови зовнішньоторговельних контрактів; 2) валютне законодавство; 3) особливості банківської практики; 4) міжнародні правила і "звичаї" тощо. Вирішальне значення в практиці міжна­родних розрахункових операцій мають валютно-фінансові умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Зовнішньоекономічний договір (контракт) — це матеріально оформлена угода суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або при­пинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

До валютно-фінансових умов, які мають бути передбачені в дого­ворі (контракті), належать такі.

1. Ціна та загальна вартість договору (контракту). У цьому розділі контракту визначається ціна одиниці виміру товару та за­гальна вартість товарів або вартість виконаних робіт (наданих по­слуг) згідно з договором (контрактом) та валюта платежів.

2. Умови платежів. Цей розділ контракту визначає спосіб, поря­док та строки фінансових розрахунків і гарантії виконання сторона­ми взаємних платіжних зобов'язань. Залежно від обраних сторона­ми умов платежу в тексті договору (контракту) вказуються: умови банківського переказу до (авансовий платіж) та (або) після відвантаження товару чи умови документарного акредитиву, або інкасо (з гарантією); умови гарантії, якщо вона є, або коли вона необхідна (вид гарантії — "на вимогу" та "умовна", умови та термін дії га­рантії, можливість зміни умов контакту без зміни гарантій).

Правильність визначення валютно-фінансових умов при укла­данні зовнішньоекономічного контракту — запорука ефективності

здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Погодження умов платежу, як правило, є результатом гострих дискусій контрагентів, а також залежить від платоспроможності покупця, його стану на ринку та відносин між продавцем і покупцем.

Так, якщо за прогнозами долар виглядає слабким, американські імпортери намагатимуться купувати іноземну валюту зараз для ви­конання подальших угод, не очікуючи досягнення дати платежу. Експортери, які володіють іноземною валютою, намагатимуться на­впаки не конвертувати її в долари. Коли ж долар сильний, імпорте­ри будуть відкладати придбання іноземної валюти, а експортери праг­нутимуть одержати її якомога швидше. Якраз за цих обставин ви­никає підґрунтя для різноманітних спекулятивних угод.

Зіставивши обсяги ринку іноземної валюти з обсягами міжна­родної торгівлі й реальним переміщенням боргів, побачимо, що об­сяги ринку іноземної валюти приблизно в десять разів більші, ніж цього вимагають реальні умови торгівлі або іноземних інвестицій, іншими словами, на кожну реальну торговельну або інвестиційну угоду припадає дев'ять спекулятивних.

Нині немає єдиного, закріпленого багатосторонньою угодою, уні­версального механізму валютних розрахунків між країнами. Тільки в межах окремих економічних і фінансових угруповань країн мо­жуть існувати певною мірою єдині механізми розрахунків. У су­часній системі світогосподарських зв'язків розрахунки за торговель­ними та неторговельними операціями регулюються основними прин­ципами, закріпленими в Женевській конвенції про чеки та векселі, а також зведеннями постанов Міжнародної торгової палати (Париж).

У міжнародних валютних відносинах використовуються націо­нальні й міжнародні валюти. Роль тих чи інших валют визначаєть­ся їхнім місцем у світогосподарських зв'язках. Причому якщо перші десятиліття після Другої світової війни головними валютами були американський долар та англійський фунт стерлінгів, то тепер їх позиції значно потіснили німецька марка, японська єна та фран­цузький франк. Крім них для розрахунків використовуються і ва­люти інших країн, а також міжнародні платіжні засоби та колек­тивні розрахункові одиниці — спеціальні права запозичення (СДР, українська абревіатура — СПЗ), що випускаються Міжнародним валютним фондом та євро — регіональна валютна одиниця, що ви­користовується учасниками Європейського Союзу.

І все-таки більша частина міжнародних валютних операцій при­падає на долари США. Наприклад, ціни на енергоносії, передусім на нафту та газ, на світових ринках встановлюються майже виключно в доларах США, а розрахунки з поставок можуть бути зроблені й у національних валютах країн-імпортерів із числа західних країн. Світові ціни на зернові також встановлюються переважно в амери­канських доларах, оскільки на частку США припадає понад 50 % світового експорту зерна. На готову продукцію ціни встановлюють­ся переважно у валюті експортера.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3 


Інші реферати на тему «Фінанси»: