Сторінка
1
Міжнародні розрахункові операції
Зовнішньоекономічні й неекономічні зв'язки між юридичними і фізичними особами різних країн приводять до виникнення грошових вимог і зобов'язань. У межах однієї країни такі вимоги і зобов'язання здійснюються в національній валюті. Якщо ж мова йде про зв'язки між юридичними і фізичними особами різних країн, то виникає питання про валюту, в якій має бути здійснений платіж. Такою валютою може бути або грошова одиниця однієї зі сторін, що включена в торгову, кредитну чи іншу дію, або валюта третьої сторони.
У процесі зовнішньоекономічної діяльності виникають платежі за грошовими вимогами та зобов'язаннями. Міжнародні розрахунки — це система організації і регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин. Міжнародні розрахунки здійснюються переважно у безготівковій формі. Основними посередниками в міжнародних розрахунках виступають банки, між якими виникають кореспондентські відносини. На основі міжбанківських кореспондентських відносин здійснюється рух валюти між різними країнами.
Суб'єктами міжнародних розрахункових операцій є експортери, імпортери і банки.
В основу міжнародних розрахунків покладено рух товарно-розпорядчих документів і операційне оформлення платежів.
Головними чинниками, що виражають стан міжнародних розрахунків, є: 1) умови зовнішньоторговельних контрактів; 2) валютне законодавство; 3) особливості банківської практики; 4) міжнародні правила і "звичаї" тощо. Вирішальне значення в практиці міжнародних розрахункових операцій мають валютно-фінансові умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
Зовнішньоекономічний договір (контракт) — це матеріально оформлена угода суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.
До валютно-фінансових умов, які мають бути передбачені в договорі (контракті), належать такі.
1. Ціна та загальна вартість договору (контракту). У цьому розділі контракту визначається ціна одиниці виміру товару та загальна вартість товарів або вартість виконаних робіт (наданих послуг) згідно з договором (контрактом) та валюта платежів.
2. Умови платежів. Цей розділ контракту визначає спосіб, порядок та строки фінансових розрахунків і гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань. Залежно від обраних сторонами умов платежу в тексті договору (контракту) вказуються: умови банківського переказу до (авансовий платіж) та (або) після відвантаження товару чи умови документарного акредитиву, або інкасо (з гарантією); умови гарантії, якщо вона є, або коли вона необхідна (вид гарантії — "на вимогу" та "умовна", умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов контакту без зміни гарантій).
Правильність визначення валютно-фінансових умов при укладанні зовнішньоекономічного контракту — запорука ефективності
здійснення зовнішньоекономічних операцій.
Погодження умов платежу, як правило, є результатом гострих дискусій контрагентів, а також залежить від платоспроможності покупця, його стану на ринку та відносин між продавцем і покупцем.
Так, якщо за прогнозами долар виглядає слабким, американські імпортери намагатимуться купувати іноземну валюту зараз для виконання подальших угод, не очікуючи досягнення дати платежу. Експортери, які володіють іноземною валютою, намагатимуться навпаки не конвертувати її в долари. Коли ж долар сильний, імпортери будуть відкладати придбання іноземної валюти, а експортери прагнутимуть одержати її якомога швидше. Якраз за цих обставин виникає підґрунтя для різноманітних спекулятивних угод.
Зіставивши обсяги ринку іноземної валюти з обсягами міжнародної торгівлі й реальним переміщенням боргів, побачимо, що обсяги ринку іноземної валюти приблизно в десять разів більші, ніж цього вимагають реальні умови торгівлі або іноземних інвестицій, іншими словами, на кожну реальну торговельну або інвестиційну угоду припадає дев'ять спекулятивних.
Нині немає єдиного, закріпленого багатосторонньою угодою, універсального механізму валютних розрахунків між країнами. Тільки в межах окремих економічних і фінансових угруповань країн можуть існувати певною мірою єдині механізми розрахунків. У сучасній системі світогосподарських зв'язків розрахунки за торговельними та неторговельними операціями регулюються основними принципами, закріпленими в Женевській конвенції про чеки та векселі, а також зведеннями постанов Міжнародної торгової палати (Париж).
У міжнародних валютних відносинах використовуються національні й міжнародні валюти. Роль тих чи інших валют визначається їхнім місцем у світогосподарських зв'язках. Причому якщо перші десятиліття після Другої світової війни головними валютами були американський долар та англійський фунт стерлінгів, то тепер їх позиції значно потіснили німецька марка, японська єна та французький франк. Крім них для розрахунків використовуються і валюти інших країн, а також міжнародні платіжні засоби та колективні розрахункові одиниці — спеціальні права запозичення (СДР, українська абревіатура — СПЗ), що випускаються Міжнародним валютним фондом та євро — регіональна валютна одиниця, що використовується учасниками Європейського Союзу.
І все-таки більша частина міжнародних валютних операцій припадає на долари США. Наприклад, ціни на енергоносії, передусім на нафту та газ, на світових ринках встановлюються майже виключно в доларах США, а розрахунки з поставок можуть бути зроблені й у національних валютах країн-імпортерів із числа західних країн. Світові ціни на зернові також встановлюються переважно в американських доларах, оскільки на частку США припадає понад 50 % світового експорту зерна. На готову продукцію ціни встановлюються переважно у валюті експортера.