Сторінка
4

Теоретичні основи побудови фінансової системи

Провідна роль у фінансовій системі держави належить під­системі фінансів підприємницьких структур. Тут створюється основна частка валового внутрішнього продукту держави.

У підприємницьких структурах зосереджені значні фон­ди фінансових ресурсів, проте в розрізі окремих під­приємств кошти розміщені нерівномірно, тому можливості їх розширення й розвитку неоднакові. Нерівномірність фі­нансового забезпечення деяких підприємств за рахунок власних ресурсів пов'язана як з внутрішніми факторами, так і з зовнішніми.

До числа внутрішніх факторів належать собівартість про­дукції, її якість, рівень організації виробництва тощо. До зов­нішніх — система оподаткування, ліцензування, насиченість ринку товарами певної групи, платоспроможність покупців.

Держава, використовуючи фінансові методи, може регу­лювати темпи й пропорції розвитку окремих галузей економі­ки. Для цього використовується насамперед податковий меха­нізм. Надаючи податкові пільги, вона сприяє збільшенню власних фінансових ресурсів підприємств, розширенню їхніх фінансових можливостей. Здійснюючи регулювання темпів розвитку певних галузей економіки, держава може створювати

сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування, а також ресурсів банківської системи та населення. Сприятливий інвестиційний клімат можна запро­ваджувати, зокрема, шляхом надання привілеїв в імпорті, створення офшорних зон, технополісів, спеціальних еконо­мічних зон тощо.

Найзначніші можливості щодо використання фінансів підприємств для розвитку економіки закладені в удоскона­ленні організації та управління на самих підприємницьких структурах. Адже управління фінансовими ресурсами безпо­середньо на підприємствах має досить слабку методичну й організаційну забезпеченість. В Україні немає досвіду управ­ління фінансами підприємств на рівні виробничої структури в умовах ринку.

Увесь досвід організації й управління фінансами в умовах соціалістичної централізованої економіки виявився для ринку непридатним. Вочевидь постало невміння прогнозувати фі­нансові показники та ефективно використовувати власні фі­нансові ресурси. Нині підприємницькі структури володіють 25—30 відсотками всіх фінансових ресурсів держави. Ці знач­ні кошти за відсутності досвіду та вміння з боку управлінсько­го персоналу ефективно їх використовувати стають ще одним фактором фінансової дестабілізації в державі. До 40 відсотків одержаного прибутку використовується на заохочування й ін­ші, не пов'язані з розвитком виробництва, цілі.

Досить гострою є проблема з використання обігових коштів, від чого значною мірою залежить розвиток виробни­чої сфери. Протягом 1995—1998 р.р. обсяг обігових коштів в економіці держави збільшився у 3,5 разу. Станом на 1 січня 1999 р. обсяг обігових коштів перевищував річний показник валового внутрішнього продукту. Відволікання такої значної кількості фінансових ресурсів до виробничих запасів, на не­завершене виробництво та готову продукцію, що зберігаєть­ся на складах, значно знижує темпи економічного розвитку.

А прискорення обороту обігових коштів лише на один день дає нині змогу в економіці в цілому вивільнити 4,2 млрд. гривень фінансових ресурсів. Це значні резерви для економічного зростання та подолання нестачі коштів у під­приємств.

Водночас треба вжити дієвіших та ефективніших заходів

щодо посилення платіжної дисципліни й відповідальності су­б'єктів підприємницької діяльності за своєчасне здійснення розрахунків та виконання договірних зобов'язань. Так, загальна сума прострочених платежів підприємств та організацій на і січня 1999 р. становила понад 140 млрд, гривень. Несвоєчас­не ж проведення розрахунків створює труднощі для фінансо­вого забезпечення господарської діяльності.

Значно обмежує вплив фінансів на розвиток економіки бартеризація господарських зв'язків. Бартер як антиеконо-мічне явище є ознакою скорочення фінансових можливос­тей підприємства і водночас неконтрольованим перерозподі­лом фінансових ресурсів між господарськими структурами, а також фактором тінізації економіки. Для ліквідації бартер­них операцій необхідно вжити рішучих заходів як економіч­ного, так і адміністративного впливу. Одним із напрямків боротьби з бартером повинні стати штрафні санкції та зас­тосування векселів.

Державні фінанси, тобто насамперед система бюджетів держави, в ринкових умовах є одним із найдієвіших інстру­ментів впливу на темпи та пропорції розвитку економіки й со­ціальної сфери. Мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фінансові можливості господарських структур і громадян за допомогою об'єктів оподаткування, ставок подат­ків і пільг при оподаткуванні.

Значніші можливості є у бюджету щодо впливу на темпи та пропорції розвитку економіки при фінансуванні саме з бюджету і насамперед витрат на розвиток економіки. Так, із бюджету здійснюється фінансування операційних та інших витрат на розвиток агропромислового комплексу, надаються дотації вугільній промисловості, спрямовуються капітальні вкладення в низку об'єктів загальнодержавного значення, фі­нансуються науково-технічні програми.

За допомогою бюджету створюються спеціальні економіч­ні зони, які суттєво впливають на прискорення територіаль­ного розвитку економіки. Проте найбільше бюджет впливає на темпи та пропорції розвитку економіки завдяки фінансу­ванню соціальних витрат і науки. При цьому з бюджету фі­нансується підготовка кадрів, охорона здоров'я, збереження довкілля тощо. Звісно, що обсяги витрат із бюджету на науку відіграють вирішальну роль для розвитку економіки та соці­альної сфери.

Державні фінанси, тобто система бюджетів держави, є на сьогодні найрозвиненішими. Упродовж усіх років утворення фінансової системи незалежної України у вдосконаленні підсистеми державних фінансів здійснено найрішучіших кроків.

Це насамперед прийняття Закону про бюджетну систему України. Можна без перебільшення вважати цей закон одним з найпрогресивніших у Європі. Його справедливо називають ще фінансовою конституцією держави. Цей закон закріпив фундаментальні засади організації державних фінансів. Ним визначено ланки зведеного бюджету, чітко окреслено призна­чення та роль кожної з них. У цьому законі наведено перелік прав і обов'язків різних гілок влади щодо бюджету, виписана послідовність бюджетного процесу, визначено низку доходів і витрат кожного з бюджетів. Проте це хоч і значний, однак ли­ше перший крок у процесі реформування системи бюджетів держави. На своє вирішення чекають такі важливі питання, як: